22 Дем'ян

Нам з Алісою необхідно було більше спілкуватись і звикати одне до одного, щоб успішно вдавати закохану парочку.

Вчора я випадково дізнався про одне місце, яке б точно сподобалося б моїй рудій вередулі.

Саме туди я вирішив відвезти Алісу на обід. Зайшовши за нею в бібліотеку, я дуже здивувався.

Дві її колеги вирішили пофарбуватись в рудий. Але якщо Алісі це пасувало, то цим двом - ні.

Дізнавшись від Аліси, що ті дві дурепи зробили це, бо думали, що мені подобаються руденькі, я довго сміявся.

Моя фіктивна дівчина була дуже допитливою особою і всю дорогу намагалась дізнатись у мене про те, куди ми їдемо обідати, але я тримав інтригу до самого кінця, щоб не зіпсувати сюрприз.

Коли ми з Алісою увійшли в кафе - книгарню "Тихий куточок", вона спершу застигла на місці, а потім задоволено сплеснула руками.

Дивлячись на бібліотекарку, я розсміявся, бо зараз вона нагадувала маленьку дівчинку, яку привели в іграшковий магазин.

- Як тобі це місце, Алісо? - Поцікавився я у руденької.

- Тут чудово... Так мило, затишно і дуже багато книг... - Захоплено відповіла дівчина, роззираючись довкола.

- Я дуже радий, що тобі сподобалось, Алісо, - сказав я, беручи її за руку, щоб провести до вільного столика.

Зробивши замовлення, я відійшов на кілька хвилин, щоб відповісти на важливий дзвінок, а коли повернувся, то був вражений тим, що на нашому столі вже була ціла купа книг.

І коли тільки ця руденька біда встигла їх понаносити. Мені відразу згадалась квартира Аліси, де всюди були книги, включаючи ванну кімнату.

- Алісо, люба... Давай ми сьогодні тут просто пообідаємо, а читати приїдемо якось іншим разом, коли у нас з тобою буде більше часу... - Промовив я, відволікаючи дівчину від двох книг, які вона зараз розглядала.

- Добре... - Неохоче погодилась моя фіктивна дівчина, важко зітхнувши і відклавши книги у бік.

- Якщо хочеш, ми можемо приїхати сюди на вихідних, - запропонував я, закусивши губу, щоб не розсміятись.

В цей момент бібліотекарка нагадувала мені ображену дитину, якій заборонили гратись новими іграшками.

- Хочу! Коли поїдемо в суботу чи в неділю? - Пожвавившись, запитала Аліса.

- Можемо в суботу...

- Клас! - Зраділа руденька, захлопавши в долоні.

Нам принесли замовлення і ми взялись за їжу. Страви виявилися смачними і це особливо порадувало Алісу. 

- Алісо, о котрій годині в суботу ми поїдемо сюди? - Поцікавився я, відпиваючи чай.

- Я не проти поїхати із самого ранку. Тут стільки цікавих книг... 

- Добре. Ближче до суботи зідзвонимось і домовимось про все, - посміхнувшись, промовив я.

Дивлячись на Алісу, я вже в котрий раз відмічав те, на скільки вона відрізнялась від всіх знайомих мені дівчат.

Я, звісно, здогадувався, що Алісі має сподобатись в кафе - книгарні, але навіть не очікував того, що дівчина буде в такому захваті.