19 Аліса

Нечікувано виявилось, що мій фіктивний хлопець, Дем'ян Лісовський - це ще той ловелас. Тільки на цьому благодійному бенкеті нам зустрілись аж дві його колишні пасії.

Після малоприємної розмови з його кузеном, ми  з Дем'яном ще трішки побули аби нас всі встигли побачити і поїхали додому.

- Ти сьогодні дуже стомилась, Алісо? - Поцікавився Лісовський, відірвавшись на мить від дороги і поглянувши на мене.

- Чесно кажучи, так... Важкувато після роботи ще й на бенкет йти... - Зітхнувши, відповіла я.

- Алісо, ти мене дуже вразила сьогодні. Я досі в шоці від того, що у бібліотекарки можуть бути гостренькі зубки і кігтики. Думаю, що наступного разу Лера побоїться до тебе наближатись, - сміючись, промовив Дем'ян.

- Я ж не винна, що мій фіктивний хлопець такий жахливий і безсоромний ловелас. Розвів гарем, а мені розбирайся...  - Невдоволено пробурчала я.

- Руденька, побачивши тебе зараз, я повірив у те, що у нас все вийде. Ти виглядаєш так наче справді мене приревнувала. Дуже натурально...

- Я рада, що тобі сподобалося, Дем'яне, - сказала я, сердито зиркнувши на великого боса.

- Що з настроєм, Алісо? Ти така злючка, бо стомилась? Чи є якісь інші причини? - Почав допитуватись красунчик.

І що мені відповісти Лісовському? Сказати правду про те, що мене вибісили його колишні подружки? Чи збрехати, що я просто стомилась?

- Я не звикла до бенкетів і стомилась за цілий день, - віповіла я, обравши другий варіант.

- Нічого, руденька... Зараз приїдеш додому і відпочинеш. Ти чудово з усім впоралась.

Коли ми під'їхали до мого будинку, Лісовський теж вийшов із машини і пішов разом зі мною до під'їзду.

- Не треба мене проводити, Дем'яне... Їдь додому. 

Великий бос зробив вигляд, що нічого не почув і поплентався слідом за мною по сходах аж до самої моєї квартири.

Трясця! Та ми зараз виглядаємо наче справжня парочка... Від такого відкиття, мене аж у жар кинуло.

- Алісо, ти чого так розчервонілась? - Стурбовано запитав Дем'ян, приклавши долоню мені до лоба.

Все... Це капець... Відчувши, як у мене почали горіти щоки, я подумки вилаялась.

- Не хвилюйся. Зі мною все добре... - Якось вичавила я із себе, намагаючись говорити спокійно.

Мене ж не щодня красунчики додому проводять і лоб мацають. От і розхвилювалась... Але сказати про це Лісовському я не могла.

- Температури, здається, не має. Але давай для гарантії поміряємо.

- Я... Я сама поміряю... Не переймайся через це. Я ж не дитина.

- Краще я сам перевірю. Нам з тобою незабаром їхати в гості до мого діда. Хвороби нам точно не потрібні.

Дідько! Тільки цього мені не вистачало... Коли вже цей день закінчиться?