18 Дем'ян

Виявилося, що Аліса Мила не така вже й занудна бібліотекарка, як я про неї думав. Принаймні її уподобання у виборі книг були досить цікавими.

Я був дуже вдячний Алісі за те, що вона допомогла спекатись від моєї колишньої, Алли.

Я був приємно здивований, бо навіть не очікував від неї чогось подібного.

Ми з бібліотекаркою спілкувались в саду. Розповідаючи про книги, Аліса помітно пожвавилась і повеселіла.

Я навіть замилувався, дивлячись на руденьку красуню, бо сьогодні вона мала приголомшливий вигляд.

Неочікувано Аліса зойкнула.

- Ой... Вибачте, будь ласка... Я не хотіла... Невдало махнула рукою і мій браслет зачепився за ваше волосся... О, Дем'яне... Яка зустріч... - Хитро посміхаючись, промовила Лера, ще одна моя колишня.

Дідько! Ще тільки її тут не вистачало... І чого цих двох дуреп сюди принесло?

- Та нічого страшного... Я все розумію... - відповіла Аліса, поправляючи своє розкішне, руде волосся.

- Леро, йди махай руками в іншому місці. Краще не зли мене, - порадив я, сердито зиркнувши на неї.

- Все... Я вже зникла. Не сердись, котику, - видала ця нахабна дурепа, спопеляючи поглядом Алісу.

Лера і кроку не встигла зробити, як гепнулась на землю. Я хотів допомогти їй встати, але мене випередив якийсь телепень.

- Ой... Вибач, будь ласка... Я така незграбна... Так невдало поставила ногу. Сподіваюсь, що ти не надто сильно забилась, - промовила Аліса, підійнявши брову.

То це моя бібліотекарка поставила Лері ніжку?! Оце так номер... Такого я від Аліси Милої точно не очікував.

Сердито зиркнувши на неї, Лера мовчки пошкандибала до найближчої лавки, спираючись на руку свого рятівника.

- Хуліганиш, Алісо? - Посміхаючись запитав я, нахилившись до самого вуха бабліотекарки.

- А що мені залишилось робити? Хіба я винна, що у тебе ціла купа колишніх? Я наче в гарем до якогось султана потрапила. А там треба було давати відсіч, щоб вижити, - відповіла моя фіктивна дівчина, невдоволено, надувши губки.

Оце так... Виявилося, що моя руденька бібліотекарка - це не подарунок, а справжній сюрприз.

- Вибач за тих дуреп, Алісо... Я не знав, що вони теж будуть на цьому благодійному бенкеті.

- Вибачаю, - великодушно промовила Аліса, задерши підборіддя.

- О! Які люди... Братику, радий тебе бачити, - почувся знайомий голос.

Ще й цей йолоп тут як тут. Мій кузен, з яким ми конкурували із самого дитинства.

- Радий тебе бачити, брате, - збрехав я і посміхнувся.

Я знав, що нічого хорошого від цього паскудника не слід було очікувати, бо він теж хотів отримати дідову компанію.