16 Дем'ян

Я стояв і дивився на те, як Аліса притисла до себе брудне, блохасте кошення і тихенько закипав.

От що з цією дівчиною не так? Чому Аліса завжди все робить мені наперекір?

Я ж запросив її до себе на вечерю. Навіть страви замовив не зі свого улюбленого ресторану, а з кафе "Смак щастя", яке вона так любила.

Я зробив все, щоб догодити цій руденькій дивачці, а вона он що мені витинає.

Мені відразу пригадалось, як вона намагалась перенести свій візит до мене, зіславшись на те, що я стомився на роботі.

Дітько! Та мої колишні дівчата з вискаком бігли до мене в гості, а ця бібліотекарка явно не в захваті від мого запрошення.

Подумати тільки, що якесь бродяче кошення для неї значно важливіше, ніж вечеря зі мною.

Де мені взяти терпіння на все це? Заплющивши на мить очі і порахувавши до десяти, я трохи заспокоївся.

- Алісо, давай ми спершу підемо повечеряємо, поспілкуємось, а коли ти будеш їхати додому, то забереш собою кошеня... А поки що відпусти його. Нехай собі побігає, - спробував я домовитись зі своєю примхливою фіктивною дівчиною.

- Я вже вирішила, що кошеня буде моїм, тому не хочу його відпускати. Воно ж може кудись побігти і я його не знайду або хтось інший вирішить забрати його собі.

Все! У мене зараз зірве дах... Ну чому?! Чому ця руденька бібліотекарка така вперта?!

От навіщо їй здалось це кошення? Це ж тільки зайві клопоти та проблеми і жодної користі.

- Добре, Алісо... Можеш взяти собою це нещастя, але ти будеш відповідати за нього і всі його дії. А тепер ходімо... Через п'ятнадцять хвилин нам  привезуть замовлення із твого улюбленого кафе.

- Дякую, що дозволив мені взяти собою Макса.

- Макса?

- Так... Це хлопчик і я вирішила назвати його Максом. Мило... Правда?

- Дуже... - Важко зітхнувши, відповів я.

А далі все пішло не за планом. Замість того, щоб спокійно поїсти, поспілкуватись і більше дізнатись одне про одного, ми весь вечір гризлись наче кішка з собакою.

Бо спершу Аліса вирішила покупати це бродяче, руде "щастя" в моїй ванній кімнаті, а потім захотіла загорнути його в мій рушник. 

А потім вона ще й змусила мене тримати свого Макса, поки сушила його феном.

Коли черга дійшла до їжі, то у мене від роздратування і невдоволення навіть зник апетит.

Зате Аліса разом зі своїм новоспеченим улюбленцем виглядали дуже щасливими і задоволеними.

Після вечері, я відвіз цю нестерпну руду парочку додому і видихнув з полегшенням.

Дорогою додому я думав про те, що ще жодна дівчина не витріпала мені стільки нервів, як це зробила Аліса.

Коли мої колишні починали мене дратувати, я з ними прощався і не морочив собі голову. 

А у випадку з цією бібліотекаркою я не міг так вчинити, бо на кону стояло занадто багато і я дуже не хотів все це втратити.