14 Дем'ян

Повертаючись в офіс із переговорів з партнерами, я проїздив неподалік від бібліотеки, в якій працювала моя фіктивна дівчина.

Згадавши про того невдаху, Толю, який вчора крутився біля Аліси, я подумки вилаявся. Не вистачало ще, щоб цей телепень зіпсував мій ідеальний план, задуривши голову руденькій.

Зупинившись біля будівлі бібліотеки, я вийшов з машини і попрямував до входу. Треба буде хоч цього разу не забутись познайомитись з колегами Аліси, щоб все виглядало правдоподібно.

Не встиг я увійти в бібліотеку, як помітив якогось худющого, як тріска, але досить високого йолопа в дешевому сірому костюмі, що заливався соловейком біля моєї бібліотекарки.

Я спробував заспокоїти себе тим, що це звичайний відвідувач, що прийшов взяти чи віддати якусь книгу, але підішовши ближче, почув, як це одуробло запрошувало Алісу в театр.

Дідько! Та що тут діється?! Це бібліотека чи місце для побачень?! Сюди мають ходити в пошуках знань і цікавих книг, а не для того, щоб клеїти працівниць бібліотеки.

Поглянувши на свою фіктивну дівчину, я остовпів, бо вона виглядала зовсім не так, як зазвичай. Навіть макіяж зробила...

Стоп! Аліса ж не знала, що я мав сьогодні завітати до неї на роботу. Тоді для кого це вона так постаралась навести красу?

- Де... Дем'яне, я і не знала, що ми мали сьогодні зустрітись, - злякано і водночас розгублено, промовила Аліса, кліпаючи довжелезними віями.

Ага... Не очікувала на мою появу і злякалась. Цікаво, кого тоді вона чекала? Може, цього доходягу?

- Я вирішив влаштувати тобі сюрприз, люба... - Промовив я, натягнувши на обличчя посмішку.

- Я... Цей... Вже піду... До побачення, Алісо Пе... Петрівно, - Перелякано проблеяв невдаха, витріщившись на мене, як баран на нові ворота.

- До побачення, Миколо Вікторович... - Попрощалась з ним Аліса, несміливо, зиркаючи на мене.

- Алісо, люба... Можеш приділити мені кілька хвилин? - Запитав я, суворо поглянувши на свою, аж надто популярну, бібліотекарку.

- Так, Дем'яне... Почекай, будь ласка, на мене в машині. Я зараз швиденько дещо закінчу і прийду, - відповіла Аліса, важко зітхнувши.

- Добре, Алісо... Я почекаю, - сказав я невдоволено і вийшов на вулицю.

Ви тільки подивіться на цю малу, руду і нахабну бібліотекарку! Я ще й повинен на неї чекати...

Мій паскудний настрій став ще паскуднішим, але я робив все можливе, щоб заспокоїтись, бо дуже не хотів налякати Алісу.

Мені довелося чекати хвилин десять і за цей час я встиг себе опанувати.

- У тебе до мене якась справа? - Запитала Аліса, сівши в авто.

- Можна сказати і так, Алісо... Я думаю, що нам з тобою потрібно проводити більше часу разом, щоб виглядати, як справжня пара. Бо зараз дуже помітно, що це не так. Ми маємо звикнути одне до одного, щоб все виглядало правдоподібно. Через день відбудеться бенкет, на якому нам треба виглядати, як закохана парочка, а ти досі боїшся мене і це дуже кидається в очі.

- І що ти пропонуєш робити, Дем'яне? - Нерішуче запитала бібліотекарка.

- Я б хотів сьогодні запросити тебе до себе в гості, щоб ти побачила, як я живу... Повечеряємо, поспілкуємось... Я думаю, Алісо, що це допоможе нам трохи зблизитись. Як тобі така ідея?

- Я не проти, - важко зітхнувши, відповіла дівчина.

Аліса зовсім не вміла приховувати власних емцій і я бачив. що вона, м'яко кажучи, не в захваті від моєї пропозиції, хоч і погодилась.

- Добре... Тоді я заїду за тобою після роботи.

- Домовились...

- І, Алісо, не забувай про те, що на час наших фіктивних стосунків ти не можеш зустрічатись з іншим чоловіком, - нагадав я.

- Я і не планувала нічого такого...

- Це добре... Але твої шанувальники - невдахи вже почали мене дратувати... Вчора був Толя, а сьогодні - цей телепень в дешевому костюмі...

- Я не збиралась нікуди з ними йти...