11 Аліса

Я не очікувала того, що Дем'ян Лісовський буде поводитись так самовпевнено. Цей чоловік вирішував за мене геть усе.

Я стояла поруч з ним, але він і не збирався радитись зі мною. Лісовського зовсім не цікавила моя думка.

Воно і не дивно... Великий бос у всій красі. Я чудово розуміла те, що Дем'ян звик самостійно приймати рішення і керувати, але ж така його поведінка мене добряче роздратувала.

Не втримавшись, я натякнула йому на це. Лісовський дуже красномовно закотив очі, важко зітхнув і заявив, що його цікавить моя думка, але в даному випадку він краще знає, що потрібно.

Чудово! Геніально! Добре, що цей впертий і самовпевнений бос - лише мій фіктивний хлопець.

Щойно зроблю все необхідне і отримаю свої грошики, пошлю його до біса і забуду про його існування.

Ще ніколи в житті я не міряла і не купувала стільки речей за один день, тому жахливо стомилась.

Не дивлячись на цілу купу дорогих обновок, я почувала себе голодною і нещасною.

Особиво мене образило те, що цей пихатий індик сказав про мою сумку. Він заявив, що вона навіть злодія злякає...

От як можна було ляпнути щось подібне?! Багатій невихований! Цю сумку мені подарувала мама на минулий день народження.

Так, вона не була дорогою і навіть близько не стояла біля брендової, але я її любила.

Ця сумка була дуже зручною і нагадувала мені про маму. Ми з нею жили в різних містах і я частенько сумувала за нею.

Але Лісовському, який звик оцінювати все лише в грошовому еквіваленті, подібного не зрозуміти.

Закінчивши з покупками, ми з Дем'яном приїхали у якийсь дорогущий ресторан. Трясця! Ще один додатковий стрес на мою бідолашну, руду голову.

Чому не можна було перекусити в звичайному кафе? Навіщо ці зайві понти? Я не звикла їсти у дорогих ресторанах і тому відчувала жахливий димскомфорт.

Дивлячись в те бісове меню, я бачила тільки жахливі ціни і не розуміла, з якого дива шматок м'яса, риби чи якийсь салат стільки коштували.

А ще мене жахливо дратував пихатий офіціант, що дивився на мене зверхньо. Не дивлячись на те, що я була голодна, апетит у мене зник відразу, як я сіла за стіл.

- Алісо, з тобою все добре? - Поцікавився Дем'ян, уважно дивлячись на мене.

- Ні, - психанувши, відповіла я.

- Що сталося? Ти погано почуваєшся ? У тебе щось болить?

- У мене нічого не болить. Просто я стомилась і зголодніла, а це місце мене дратує. Я просто хочу поїсти, насолодитися стравами, але так, щоб на мене не витріщались, як на якесь непорозуміння...

- Тобто ти не хочеш їсти у цьому ресторані? - Шоковано запитав Дем'ян Лісовський, витріщившись на мене, як на сьоме диво світу.

- Так, не хочу. Мені тут не подобається...

- Чому? Тут чудова кухня... Я це знаю, бо часто відвідую цей ресторан.

- А я відвідую кафе "Смак щастя" і мені там подобається. А тут навіть офіціант дивиться на мене зверхньо наче я якесь порожнє місце.

 Кілька секунд Дем'ян Лісовський мовчки витріщався на мене, невдоволено підійнявши брову, а потім покликав офіціанта і розрахувався з ним, хоч ми ще і страв не отримали.

- Добре, Алісо... Поїхали в твоє кафе... Хоч дізнаюсь, яке те щастя на смак, - невдоволено промовив  мій фіктивний хлопець, встаючи з-за столу і допомагаючи встати мені.