8 Дем'ян

Закінчивши зі своїми справами, я поїхав у бібліотеку, щоб забрати з роботи свою фіктивну дівчину.

У нас з Алісою на сьогодні був запланований похід по магазинах. Треба було придбати їй не тільки сукню для бенкету, ай підібрати новий гардероб, бо я не міг спокійно дивитись на те жахіття, що вона носила.

Я приїхав трохи раніше, але вирішив не чекати на Алісу в машині, а зайти до неї на роботу, подивитись що там і як, а також познайомитись з її колегами. Для нашої легенди це було важливо.

Зайшовши до бібліотеки, я відразу помітив руденьку голівку Аліси. Я направився до її робочого місця.

Виявилось, що там на мене чекав дуже неприємний сюрприз. Якесь жалюгідне непорозуміння в картатій сорочці і з прилизаним волоссям намагалось запросити на побачення мою бібліотекарку.

Це ще що за новини? Не встиг я знайти підходящу дівчину, яка точно сподобається моєму діду, як з'явилось якесь нещастя і хоче все зіпсувати.

- Шановний, Аліса - моя дівчина і вона нікуди з вами не піде! - Сердито промовив я, підійшовши ближче.

- Я... Я не знав, що вона з кимось зустрічається... - розгублено промовив цей невдаха.

- Тепер будете знати, - сказав я, спопеляючи його поглядом.

- Вибачте... Думаю, що мені вже час... - проблеяв цей телепень, зиркаючи на Алісу.

- Я теж так думаю, - промовив я, суворо на нього поглянувши.

Чотириокий Ромео так чкурнув до виходу, що за ним аж закуріло. Добре, що я вчасно прийшов... Ще не вистачало, щоб цей йолоп задурив голову Алісі.

- До... Добрий вечір... - Перелякано сказала бібліотекарка, кліпаючи віями.

І чого ця руденька мала така ляклива? Дивиться на мене так, наче я розбійник якийсь.

- Привіт, люба, - Привітався я, посміхнувшись.

- Дем'яне, я через п'ятнадцять хвилин звільнюсь... - Розгублено сказала Аліса.

Трясця! З цим її переляком треба негайно щось робити, бо так нас відразу викриють. Я ж не ображав і не лякав її, чого це дівчисько так на мене реагує?

- Мені так не терпілося тебе побачити, що я приїхав трохи раніше. І, як виявилося, недаремно, бо тут вже з'явився мій конкурент.

- А... Це був Толя... Він трохи дивний... Не зважай на нього...

- Якщо він тобі набридає, то я проведу з ним виховну бесіду.

- Ні... Все добре... Нічого не треба, - злякано промовила Аліса.

- Алісо, люба... Я нікому не дозволю тебе образити і вирішу всі твої проблеми. Ні про що не хвилюйся...

- Дякую... 

- Алісо, не примушуй свого хлопця чекати. Схоже, що у вас плани. Нічого не станеться, якщо ти підеш на кілька хвилин раніше, - звернулась до Аліси висока блондинка у фіолетовій сукні.

- Дякую, Катерино... Тоді я піду...

Попрощавшись з колегами, Аліса взяла свою сумку і пішла разом зі мною до виходу з бібліотеки.

Вже опинившись на вулиці, я згадав, що хотів познайомитись з колегати своєї фіктивної дівчини, але через того йолопа в картатій сорочці геть про це забувся.

Мене досі тіліпало від роздратування. Якщо я ще раз побачу тут того Толю, то так з ним поговорю, що він дорогу в бібліотеку забуде назавжди.