7 Аліса

Через свою дурну помилку я майже всю ніч не спала. Халепа! Це ж треба було так осоромитись перед Лісовським?

Що він тепер про мене подумає? Точно, що нічого хорошого. Хоча... Ми ж з Дем'яном несправжня пара, тому це не так вже й важливо...

Стоп! А якщо великий бос подумає, що я якась пришелепкувата і розірве зі мною договір? Тоді плакали мої грошики...

Цілу ніч я займалась тим, що то накручувала себе, а то заспокоювала. Вранці я побачила власне відображення у дзеркалі і злякалась, бо була схожа на панду.

Швиденько зібравшись і поснідавши, я поспішила на тролейбусну зупинку. Моя ранкова поїздка на роботу - це ще те випробування.

Вийшовши з тролейбуса, я поглянула на свої бідолашні туфлі і важко зітхнула, бо по них потоптались всі, кому не лінь.

Діставши із сумки вологі серветки, я витерла своє багатостраждальне взуття і пішла у напряку бібліотеки.

Коли я увійшла, дві мої колеги вже активно пліткували про якусь їхню спільну знайому.

- Доброго всім ранку! - Привіталась я.

Софія і Катя привітались зі мною у відповідь і продовжили перемивати кісточки якійсь Маші.

Зайнявши своє робоче місце, я взялась за справи. Поглянувши на годинник, що висів на стіні, я дуже важко зітхнула.

Я і так хвилювалась через те, що мені доведеться ходити разом з Лісовським по магазнах у пошуках сукні, а після своєї дурної помилки з тим фото, розхвилювалась ще більше.

Періодично поглядаючи на годинник, я мріяла, щоб час тягнувся довше, але він, як на зло, летів, як навіжений.

Схоже, що сьогодні доля вирішила випробувати на міцність мою нервову систему, бо в бібліотеку прийшов Толя.

Він - дуже нудний тип, який працював вчителем історії в школі, що знаходилась неподалік. Час від часу Анатолій Петрович Троцький з'являвся у нас в бібліотеці не тільки для того, щоб взяти або повернути книги, а ще й, щоб запросити мене на побачення.

Я вже замучилась його відшивати. Спершу я намагалась відмовляти йому ввічливо і обережно, щоб не образити. Але цей тип нічого не розумів або вдавав, що нічого не розумів, тому мені довелося казати йому все прямо. Це теж особливо не допомогло. Толя продовжував періодично приходити і діставати мене.

- Доброго дня, Алісо Олександрівно, - привітався Толя, усміхаючись на всі тридцять два зуба і поправляючи свої величезні окуляри.

- Доброго дня, - зітхнувши відповіла я.

Кинувши погляд на своїх колег, я помітила, як вони тихенько сміялись і перешіптувались.

Софія якось навіть заявила, що Толя для мене - це не така вже й погана партія, бо час йде, а я вже не молодію.

- Алісо Олександрівно, скажіть будь ласка, до котрої години ви сьогодні працюєте? - Поцікавився Толя, блискаючи окулярами.

-  А навіщо це вам? - Невдоволено запитала я.

- Я хочу запросити вас на каву, - відповів вчитель історії, посміхнувшись.

- Я ... -  Почала я, але так і не продовжила, бо за спиною у Толі з'явився Дем'ян Лісовський, власною персоною.

І виглядав він дуже невдоволено.