3 Аліса

- Думаю, Алісо, що нам краще перейти на "ти", - запропонував Дем'ян Лісовський, коли ми з ним підписали договір про співпрацю.

Я ще досі була в шоці від тієї суми, яку мені мав платити Лісовський щомісяця. Для звичайної бібліотекарки з крихітною зарплатнею це були величезні гроші.

- Я не проти... - Розгублено відповіла я.

- Чудово...Алісо, ти куди зараз? Я підвезу, - промовив мій новоспечений фіктивний хлопець.

- Додому... Але я живу неподалік, тому... - Намагалась я ввічливо відмовитись від його пропозиції, але ніхто мене і слухати не став.

- Ходімо, Алісо. Я відвезу тебе додому. Заразом дізнаюсь, де ти живеш, - впевнено промовив Дем'ян, відчиняючи переді мною двері офісу, де ми щойно були.

- Добре, - зітхнувши, сказала я і попленталась до його дорогущої машини.

Ми з Лісовським були майже незнайомі, тому поруч з ним я відчувала певний дискомфорт.

Мій фіктивний хлопець спершу допоміг мені сісти в машину, а тоді сів сам.

Я назвала Дем'яну свою адресу і відвернулась до вікна, мріючи швидше доїхати додому і драпанути з цієї автівки.

Хвилюючись, я почала кусати нижню губу. Дідько! Та я поруч з цим багатієм зайвий раз дихнути боюся... І як я маю вдавати його дівчину?

Жах який... Але відступати вже було пізно. Договір я щойно підписала... І навіть встигла спланувати, на що витрачу гроші, які отримаю від нашої співпраці з Лісовським.

Тримайся, Алісо. У тебе все вийде. Не такий вже й страшний цей великий бос... Точніше... Він -  красунчик, але якийсь суворий на вигляд.

Тільки я про це подумала, як Дем'ян поглянув на мене. Капець... Аж мурашки по спині побігли від його погляду. Не заздрю я його підлеглим...

Побачивши, що ми під'їхали до мого будинку, я видихнула з полегшенням і вже збиралась подякувати і попрощатись, але не встигла.

- Алісо, я зайду з тобою. Буде дивно, якщо я не знатиму, як виглядає квартира моєї "коханої дівчини", - видав Дем'ян, виходячи з машини і відчиняючи мені дверці.

Оце так поворот... Подібного розвитку подій я точно не уявляла... Гарячковито згадуючи про те, на скільки у мене вдома чисто, я важко зітхнувши, попрямувала до входу в свій під'їзд.

- Краще піднятись сходами. Ліфт часто ламається, - попередила я Лісовського.

Він нічого не сказав у відповідь і пішов слідом за мною. Зупинившись біля дверей своєї квартири, я почала шукати ключі. Вони, як на зло, опинились на самому дні сумки.

Я помітила, як великий бос невдоволено підтис губи, спостерігаючи за мною.

І чого це він психує? Сам напросився подивитись на мою квартиру. Якщо так поспішав, то не треба було сюди йти. Їхав би у своїх важливих справах і не морочив би мені голову.

Знайшовши ключі, я відімкнула двері і запросила великого боса в свою крихітну однокімнатну квартирку. 

Оце він зараз прозріє, коли побачить, як живуть звичайні смертні...