Бібліотека моїх батьків.

З самого малечку перше, що я чула, коли хтось говорив про нашу сім'ю, було: "Скільки у них книжок"! Книги займали всю стінку в найбільшій кімнаті, а ще була шафа з дитячою літературою а нашій з сестрою кімнаті, а ще стоси журналів німецькою мовою в великій шафі у мами в спальні. Я вчилась читати по буквам на форзацах книжок, і дивні слова "Гоголь" "Хемінгуей" "Чехов" мали для мене колір палітурок, на яких вони були написані. Я досі впевнена, що Лев Толстой в негарну сіро-зелену крапочку, а Леся Українка - біла з золотом.

Мої батьки виписували десяток газет від "Правди" до "Літературної", а ще журнали "Новий мир", "Огонек", "Юний натураліст","Пионер". І ніколи нічого не викидалось, все це зберігалось в нашій "хрущовці" і на просторій веранді. Хоча інколи все пилососилось, з часом все одно з'явились такі накопичення книжкового пилу, що вже з восьмого классу я не жила, а мучилась від постійної алергії. Мене лікували, але жодну книгу не викинули.

А потім я поїхала вчитись і наступні 25 років гостювала у батьків лише з пачкою протиалергічних засобів. Книги я не любила.

Кінець бібліотеці моїх батьків прийшов несподівано, разом з смертю тата. Мій батько помер спокійно і мужньо, так само як жив. Маму треба було забирати, а квартиру продавати. Я поставила мамі ультіматум: книжок берем мінімум, тільки найдорожчі, після санобробки. Мама поохала, але що вона мала робити? Ми грузили книги в багажник татової "Славути" і я відвозила їх в міську бібліотеку. Я зробила десяток рейсів. Потім я викликала фуру з пункту прийому макулатури і з великою радістю здала все, що лишилось.

-"Повна збірка Леніна, Сталіна!" - охали прийомщики. -"Ви в інтернет виставте, так коллікціонери за доллари куплять!". Але я так поспішала позбутися своїх мучителів-алергенів, що і чути нічого не хотіла. Коли з дому винесли останні пачки газет, мені вперше стало легко дихати, а мама засумувала... Ми прощались з старою "хрущовкою", де жили і померли моя сестра, бабуся і тато, де ми так багато любили і страждали, і де ночами гупали по даху яблука білого наливу: "бах"- на дах, "тиць-тиць тиць" - скотились шифером і - "бумс"- на землю.

Мама живе у нас вже п'ять років. Мінімум книжок стоять у неї в кімнаті в шафі за склом. І я, і діти більше любимо аудіокниги, в крайньому випадку - електронні. У нас великий двоповерховий дім, до даху якого не сягають дерева. Але сьогодні мені знову снились книги. І я прокинулась і не можу спати, бо вчулось, що яблуко скотилось дахом: -"Бах" -"Тиць-тиць -тиць" - "Бумс"...