Глава 1.

Петер Кракул лежав на терасі автономного шерингового готелю десь у Карпатському еко-анклаві, ліниво споглядаючи, як безпілотники ШІ балансують хмари над смарагдовими горами. Усе було ідеально, безкоштовно і нестерпно нудно.

Раптом двері номера з гуркотом відчинилися, і на терасу вилетів розлючений сусід. Його обличчя було нестерпно червоним, а в руках він стискав порожній келих.

— Ця залізяка знову заблокувала мій вечірній ліміт портеру! - вибухнув він, дивлячись на свій комунікатор, який світився червоним попередженням від Центральної Медичної Ноди. 

— Вона каже, що у моєму «Базовому Коді» зафіксовано критичний стрибок цукру. Петер, ти уявляєш? Мої предки володіли половиною Франкфурта, а тепер якийсь алгоритм вирішує, скільки ковтків пива мені зробити вівторкового вечора!

Петер ліниво посміхнувся, навіть не піднімаючи голови:

— Фрітц, твої предки спалювали нафту і померли від інфарктів у п'ятдесят. Скажи спасибі, що ШІ очистив твої судини ще до того, як ти прокинувся.

З-під ковдри, яку встиг накинути незворушний Петер, виглядала симпатична пара кінцівок тілесного відтінку. Друга пара - очевидно, рук - була зайнята якимись специфічними вправами нижче його поясу. Консольна конструкція ергономічного шезлонгу з матового вуглепластику на прозорих підставках з акрилу, підсвічена світлодіодними стрічками, додавала всій картині ефекту левітації і ледь не космічного паріння у сутінках.

— Ааа, ти не сам, ну вибач.

— Та вже немає за що. Я вимкнув її периферичний зір.

— Ах ти ж лінивий чортяка! - вигукнув Фрітц, ухиляючись від невеликої декоративної подушки, прицільно запущеної в його червону пику. — Гаразд, за пʼятнадцять хвилин у барі? - запросив він.

— За тридцять!

— Ооо, йдеш на рекорд, - кинув Фрітц, ховаючись за зачиненими дверима.

— Йди вже! - крикнув йому навздогін Петер і відкинув ковдру.

Модель «Царівна Лімниця-21», що входила в обслуговування номера, була типовим гіноїдом з виконання первинних профілактичних заходів для відпочиваючих тут гостей. Невелика коректива з внесенням у базові налаштування підглянутого на якомусь популярному форумі коду, перетворила її на справжню королеву.

Непередбачена розробником «королівська церемонія» тривала ще деякий час, але явно менше того самовпевненого припущення, висловленого взагалі-то скромним Петером Кракулом - самотнім, трохи більше сорока, вештайлом новими острівцями децентралізованого світу кінця 2050-х, і на шістнадцятій хвилині він більше не витримав.

***

— І скільки я програв цього разу? - запитав Фрітц, коли вони зустрілися біля стійки з капу вʼяза з великими розломами, в які у заливку з епоксидного компаунду були інкапсульовані кремові едельвейси із золотими серцевинами.

— А, лише один бокал, - відповів Петер, відмахуючись.

— Гіннесс Дрот, Шнайдер Вайссе Тап 7 чи Сан-Бернардус Патер 6?

— Піп Іван Чорний.

— О, так! - оцінив Фрітц і повернувся до бармена-людини.

Смоляниста ультракрафтова рідина потекла у бокал, на завершальному етапі вкриваючи його золотою пінкою, яка довго не танула, чекаючи дотику спраглих уст гурмана.

— Гриць, мені також надзюрчи цього нектару.

Прудкий бармен повторив, задоволений високою оцінкою гостями цієї гастрономічної дивовижі.

Фрітц зробив довгий, шанобливий ковток, заплющив очі і з повагою подивився на Гриця. Той наливав пиво не заради зарплати, а тому що був Провідником Культури, якому подобалося спілкування, емпатія та статус кращого бармена в анклаві (його Додатковий Суспільний Дохід). Нахилившись ближче до свого товариша, Фрітц знизив голос:

— Цінуй цей момент, Петере. На закритих форумах пишуть, що ФРС разом із Брюсселем узгодили новий пакет санкцій проти DEWO-мереж. Вони хочуть заблокувати супутниковий трафік над Східною Європою вже з першого числа, щоб змусити наш анклав прийняти цифроєвро. Якщо їхні кодери проб'ють наш DePIN-захист, твоя «Царівна Лімниця» замість ваших… профілактичних занять почне зачитувати тобі податкові декларації німецькою мовою...

— К бісу Брюссель! - мʼяко вилаявся Петер.