Із шевців в ковалі

Старий Скалецький – чоловік років 60 , сидів за роботою.  Акуратно посаджена на дерев’яне копито заготовка хромової шкіри на очах перетворювалась в руках старого шевця на  добротний

офіцерський чобіт.

Ось уже другий тиждень як дав Петро свого старшого сина  Івана  учнем до найкращого в цілій

окрузі шевця і свого фронтового побратима Андрія  Скалецького.  Іван  вчився тому  ремеслу по волі батька, але самому воно було не по душі.  Сидіти на стільчику біля вікна та ремонтувати старі

чоботи доволі  швидко набридло, а до нових виробів старий Івана не підпускав, щоб той не  зіпсував дорогі пришви та заготовки.

Піди принеси , подай, збігай, повідгортай гній  від корів, наріж січки – аж ніяк не підвищували майстерність  молодого шевця.  От і надумав Іван  кидати  ту науку. Йому більше подобалось бувати

в кузні та дивитись як летять іскри із розжареного заліза при ударі по ньому молотом.  Одного разу зайшовши в кузню до старого  Базилька  він стояв як приворожений.  Дивлячись  на   вправні рухи коваля , які за якихось  двадцять хвилин з куска старого заліза зробили підкову, він хотів і собі

попробувати  щось змайструвати. Коваль замітивши хлопця, як той уважно дивиться на його роботу, сказав:  « Бери  Івани он того великого молота та  бий отут де я покажу.»  Старий   витягнувши з горна розжарений кусок заліза  поставив його на ковадло і показав  молоточком де треба бити. Іван важким молотом  вдарив.

-  Добре бий сину з притиском,- усміхнувшись сказав Базилько, постукуючи по розпеченому залізу і вказуючи Івану де саме  треба бити.

Іван бив, іскри летіли з-під молота падаючи на землю та  у корито з водою, що стояло поруч

ковадла.  Він так захопився роботою, що забув  за  всі решту справи.

- Ну що не замучився? – запитав старий коваль коли вони закінчили.  Дві нових підкови

милували  око  на цвяху  над ковадлом.

 -Ні !- відповів той і  усміхнувся.

- Хочеш бути моїм помічником? – запитав усміхаючись старий.

- Хочу,  та тільки мене тато учнем до Скалецького направив, – ніяково відповів хлопець.

- А ти  кидай ту роботу до якої душа не лежить,- сказав старий Базилько роздмухуючи

піддувалом огонь.

У вечері, черговий раз нарізавши у Скалецьких січки Іван підійшов до господаря, і прямо дивлячись йому у вічі, сказав: «  Вуйку, дякую що мене вчили , але я завтра вже не прийду».

- Як знаєш  Івани, я тебе  тут силою не тримаю. А за науку треба платити. Я у твого тата грошей не брав, а то що ти деколи мені січки для корови нарізав, то це і є та вся плата за твою науку, – з кам’яним виразом обличчя  відповів швець.

- Вуйку вибачте, але не до душі мені робота шевця.  Я люблю більше із залізом мати справу, –

виправдовуючись відповів Іван.

- Нічого, нічого, – промовив старий Скалецький  встаючи зі стільця і подаючи Іванові руку.

-Бувай здоровий!