«Успіх — це вміння рухатись від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму.» Черчілль У.
- Ава, Я терпів твої побрекеньки близько двох тижнів! - суворо, схрестивши руки, на мене подивився начальник. - Ти зробила звіт?
Я почала виколупувати узори на підлозі носками туфель.
- Ну... - замешкалася я. - Я почала...
- На столі пусто! - розвів руками шеф. - Жодних паперів!
- Слухайте, я можу все пояснити... - зітхнула.
- Поясниш це своєму психотерапевту! - промовив начальник. - Звичайно, якщо грошей вистачить! Ти звільнена!
- Але...
- Звільнена!
Я голосно фиркнула і вилетіла пулею з кабінета. Якщо до цього моменту у мене не виникало бажання рознести тут все , то зараз була зла як чорт, і хотіла все перевернути вверх дном.
- Ти йдеш? - до мене підійшла блондинка, і обняла, коли я в коробку складала свої речі. - А як же ми?
- Рубі, мене тут вже нічого не тримає! - пожала плечима. - Лиш би зарплату останню віддали!
- Віддадуть! - запевнила мене дівчина. - У нас бухгалтерка за кого хочеш кому захочеш руки відгрезе. - Посміхнулася.
- Тримай! - протягнула мені конверт тітка Люда.
Я видихнула і рушила до виходу. А жаль, гарна була робота журналіста. Заробітку немає, але гени слідопита в мене в крові. Я, як ослик Іа, дуже вперта!
На вулиці було свіжо і сонячно. Все ж таки весна, квітень. І хоча коробки у мене були аж до неба, це не заважало мені рішуче піти далі.
- От зараз я піду додому, а потім...
Але що було потім, ніхто не дізнався, бо я відчула зіткнення, коробки полетіли в різні сторони і я впала. Бумц!
Отямилася, коли мене якийсь бородань бив по щоках.
- Ти жива?
Уфф! Чоловік допоміг піднятися.
- Голова болить? Може тебе в лікарню відвезли?
- Все нормально! - Я нахихилася, щоб зібрати розкидані речі.
- Давай допоможу!
Коли все було зібрано, я лише промовила:
- Надіюсь ми більше не побачимося! - і пішла геть, залишивши його самого зі своїми думками.
- Ава дома! - почула я з вікна 2 поверху свою сестру.
Я зітхнула і зайшла всередину.
- Де тебе носило!? - О! Мама як завжди в своєму репертуарі. В кімнату зайшла жінка. Схоже, що сьогодні свято. Запах було чутно ще з коридора.
- Я була на роботі!
- На роботі?! - гидко скривилася жінка. - А чого так рано? Тебе що, знову звільнили?
- Мамо, ти екстрасенс! - Так же спокійно продовжила розбирати речі.
Мама схопила мене за руку, що я аж заойкала.
- Геть з мого дому, якщо навіть сім'ю не можеш забезпечити! - і потягнула мене з будинку.
- А речі?
-Тримай! - і в слід за мною полетіли коробки з роботи, а за ними одяг, косметика, взуття і всяке різне.
- Чудово! Просто чудово! - прокричала я у відповідь. І зібравши самі найнеобхідніші речі в рюкзак і чемодан пішла. На один день я зняла в хостелі номер. Хоч і гроші є, але роботи то немає! І заскочивши в душ, я звернула увагу на синяки.
Схоже, від ДТП. А чого ще можна від нього очікувати, як не синяків! Зробивши легкий вечірній макіяж, я замислилася над тим, що одягнути. Ну не плаття! Не той настрій! Тому стабільно кросівки, штани, футболка і жовта кожанка. За плечі накинула спортивний мішечок. Уже вечоріло, тому поїсти якраз вже треба було.
Недалеко від хостеля знаходилося кафе. Просторе, відкрите та затишне. Зручно розташувавшись на 2 поверсі, та замовивши блинчики з нутеллою, капучіно та вівсяну кашу, я вирішила оглянути зал.
Приміщення було невеликим, відвідувачів теж було небагато. Як для цього закладу! Проте мою увагу звернув один чоловік, хоча він і сидів боком. Його було важко розгледіти, проте об'єктом для розваги він був чудовим. Строгий смокінг, трішки розпатлане волосся. І схоже що той нервував, бо ніяк не міг втриматися на стільці. Видно, його супутниця чоловіка не влаштовує! Цікаво чим? Симпатична дівчина, ну якщо не рахувати накачених губ, грудей і трішки дивного погляду.
Моє замовлення вже принесли, і я відволіклася від цієї мелодрами. Але не надовго!
Бо раптом біля мене сів цей об'єкт спостерігання. Чому знайомим мені він здався! Аж згодом цей чоловік став на одне коліно і витягнув перстень із коробочки, а потім голосно продекламував.
- Вийди за мене заміж?
- Що? - тільки і змогла вимовити я.
- Чи вийдеш ти за мене заміж? - повторив чоловік.
Я підняла голову. На мене дивилися кілька десятків людей, в тому числі і персоналу. А ота супутниця! Гнів так і лився річкою з неї! Знову подивилася на чоловіка. І тут я зрозуміла! Це отой що мене на машині збив!
- Все досить! - Я піднялася і вже збиралася йти, як цей красень піднявся, схопив мене за руку і ніжно пошепки на вухо промовив.
- Скажи так, і я все згодом поясню!
- Так... - Що тут відбувається? Хотіла я сказати, але схоже, що цього вистачило. Бо брюнет натягнув на мій палець каблучку, і поліз до мене з поцілунками. Я навіть не встигла зреагувати на це все.
- Що відбувається? - Я запитала у того.
Але тут налетіли журналісти.
- Алане Хоккінзе, чи знаєте ви цю дівчину?
- Чому ви від нас її ховали?
- Ви разом живете?
- Пішли! - Алан поклав руку мені на спину і потягнув до виходу.
Поїсти нормально не дають. Я зітхнула, забрала свої речі і ми поспішили на вулицю. Журналісти за нами. Я ж теж такою є, тільки в мене тактика інша! Чоловік відкрив мені двері авто, щоб я зайшла всередину, а потім заліз вслід за мною. Мотор загуркотів, і ми поїхали, залишивши журналістів позаду.
Я повернулася до Алана і запитала:
- Можеш пояснити, що тут, чорт візьми, відбувається, і хто ти такий?
Бородач посміхнувся і ще прибавив газу. Значить збираємося грати в мовчанку?