8 – Happy end?..

Брейді Аркорвір:

Моє зізнання Сілії було від щирого серця. Холодного правда ще, але вона потихеньку розтоплювала його. Пробралась у самі його глибини, адже до цього, я нікому не зізнавався у коханні. Все своє життя я просто... Жив. Існував. Працював, багато й без вихідних та відпусток. Але тепер мій час настав. Час для мене й нас.

АЛЕ. Мене перебив Джо. Особисто прибув сюди! Ти подиви на його очі які заблищали при виді моєї арії!
– Джо... Радий бачити особисто.

– І я, а особливо твою дружину... Я Джо, приємно познайомитись, пані…  А як вас звати? – спитав, цілуючи нахабно руку моїй дружині Джо. Мені захотілось начистити декому пику. Тільки я можу її торкатися й тим паче цілувати. Я. І ніхто більше, адже… 

Адже що? Чому тільки я? Він просто люб'язний з нею, як і усі тут. В нас такий етикет. Цілувати руку дамам при зустрічі, подавати руку, робити реверанси й кніксени. Це норма. І чому я так розізлився? Невже це сила арії?

— Сілія… Сіллія Селлоу… — прошепотіла шокована Сіл. 

— Аркорвір. Сілія Аркорвір вона й ми зараз як раз відмічаємо наше свято! — перебив тепер я й вирвав руку Сілії з захвату Джо, починаючи погладжувати її великим пальцем. — Все буде добре, довірся. — знов прошепотів їй на вушко я.

— Вже довірилась, Брейді та нічого гарного з цього не вийшло… Відпусти. — прошепотіла у відповідь Cіл, намагаючись вирватись з мого захвату. Але. Я не відпущу її більше. Не залишу її саму. Ксаандр сповнений небезпеки, холодний й страшний і  поки ми не одружені офіційно, і я повністю не впевнюсь, що вона тут в повній безпеці… Ні. Не відпущу. — Через цю твою виставу, мене звільнили… 

— Оу, тоді не буду заважати вам… Гарного вечора, Пані Аркорвір й Брейді. Побачимось завтра на роботі. — Джо зрозумів натяк й відступив, а я продовжив своє зізнання. Серце стукало наче скажене. Ніколи до цього не відчував нічого подібного. Це… Це дивні, але водночас приємні відчуття. Головне зараз правильно все сказати.

— Я тобі ніколи не брехав, Сілія. Все дійсно було і буде під контролем. Загалом, я хотів спитати лише одне… Сілія Селлоу, ти вийдеш за мене тепер вже офіційно? Знаю, ми знайомі досить мало, але в нас буде все життя попереду щоб познайомитись… — і я дістав нарешті свою коробочку з обручкою, придбаною напередодні й відкрив її. Сіл на мить завмерла, наче перестала дихати дивлячись то на обручку, то на мене. А потім по її щоці почала текти перша сльозинка, а в очах зʼявилась надія. Надія на наше світле майбутнє, яке чекає на нас. І це вже правда.

— Ні… Тобто так?.. Дідько, що треба казати в такий момент?.. Я згодна! — і вона кинулась мені на шию з обіймами, а після цього я вже надягав обручку на свою наречену. Як пізніше вона зізналась, цей день був найважчим в її житті. Нескінченним, сповненим радості й печалі. 

Ми знайшли один одного і я дуже вдячний долі, Світлій Богині й усім, що все саме так сталося… Тепер, ми щасливі й разом вже назавжди. Сілія відкрила свою вже справу з видавництва власних книг, стала неймовірно популярною письменницею на Ксаандрі, а я був неймовірно щасливий що вона нарешті здійснила свою мрію. І через декілька років, у розквіт її популярності, ми стали батьками неймовірної світловолосої дівчинки з небесними очима, яка увірвалась у наш світ прямісінько на церемонії вручення ’’Найкраще оповідання року’’.  Мері. Вона стала нашим всесвітом, після свого народження. І зараз, росте не по днях, а по годинах. Мила, щира, наповнена нескінченним коханням своїх батьків, а саме нас з Сілією.