7 — Алкоголь та зимний вечір

Брейді Аркорвір:

— Та пробачать мені усі Світлі та Темні Боги та Богині цього світу... —  пробурмотів я собі під ніс заходячи в черговий ювелірний магазин. Чому черговий? Бо в усіх  інших все було не те... Не ті кільця які мені були потрібні. Вони то занадто прості, то занадто вигадливі. Нічого унікального й того, щоб підходило моїй арії. А саме для неї я й вибираю кільце.

Я трошки збрехав, коли сказав що піду по роботі на зустріч, а сам пішов вибирати обручку для сьогоднішнього дня. Він не просто особливий, а мега особливий. Ми сьогодні ідемо розписуватись і я нарешті скажу Сілії про арію й свої почуття... Вони тільки народжуються, але я знаю що це вона. Просто знаю. Відчуваю це своїм крижаним серцем і душею, яка потроху стигне.

—  Воно... Я хочу його. — Магазин був старенький, майже на околиці району. На вулиці вже тим часом ставало все темніше, хоча була лише 2 година після півдня і йшов сніг. Багато снігу. А я був наполегливим й тому подивився на продавця, який був в шоку від моєї заяви. — Заверніть, будь ласка, його й он те. —  вказав на кільце поряд. Воно було схоже просте водночас, але це те що було потрібно. Біле золото й квадратні бортики, а також вигравіювано в середині лише одне ця фраза - "кохання вічне".

– Але воно не продається... Це експонат... – почала жіночка. – Він же ж на манекені... 

– Ціна не має значення. Заверніть його.

І вона побігла до іншої продавчині, уточнювати деталі. Через 10 хвилин я вийшов з магазину неймовірно задоволений й поспішив до коханої. Вона, мабуть, вже зачекалась мене... Цікаво як вона там?

Сілія Селлоу:

– Не можу повірити... І вона що дійсно звільнила тебе? – перепитує чоловік і обережно торкається мого плеча. – Бідолашна... – я сумно киваю й гикаю. Багато.

Чорт, мене так розверзло з одного коктейлю... Давно себе так дивно не почувала.

– Так... Вона та ще стерво виявилось... – гикнула я ще раз. Чоловік був дивним, але милим. На вигляд, йому десь за 30. Але чемним, до нестями! Вислухав, пригостив коктейлем, коли я пішла випити соку просто, бо напиватися не в моєму стилі... Але я напилась. Трохи. 

Ну добре, мушу сама собі зізнатися, що ти напилась, Сіл! В дрова...

– Ну все, все... Ходімо у мій офіс, там продовжимо бесіду... Ти взагалі задумувалась про моделінг? Чому книги?

– Бо я люблю їх читати, писати... Це моя мрія... А м-моделінг? Та ні, не задумувалась... - мій язик заплітався, але я все ще розуміла що коїться. Мене кудись вели. – А куди ми? Ти ж казав твій офіс тут... – ми направлялись до виходу з будівлі. 

Так Сіл! Щось тут нечисто... Дивний він якийсь... І погляд безумний... Хоча до цього не подавав вигляду якогось скаженого чоловіка.

– Ця історія стара як світ, збоченцю. Моделінг? Серйозно? Відпусти мою дружину. Негайно. – я почула неподалік голос Берйді, а потім хтось величезною грудою снігу й криги вдарив того чоловіка, який мене тримав і кудись супроводжував. А потім притиснув до своїх грудей. Я миттєво прокинулась. Точніше ні, не так.

Я ПРОТРЕЗВІЛА. До мене повернувся розум й спогади того, що сталося.

Матінко моя рідна! Що за сила така?! Це лід?! Це клятий лід?! Шматок льоду... І він збив з ніг чоловіка...

– Це моя сила, аріа. – прошепотів на вухо Брейді й сильніше обійняв. – Стій, ти що, п'яна? Чому від тебе несе алкоголем? Сіл! – гиркнув на мене чоловік. Ну от, як завжди! Жертва обставин я, але винувата чомусь ТЕЖ  я, а не той збоченець! НЕСПРАВЕДЛИВО!

...........................

– І що це було? – питає мене Брейді коли ми вийшли з будівлі. – Ти реально пішла в бар? Напитись через своє звільнення? Сіл, це так? Так роблять тільки зовсім самотні й нещасні люди... Ти ж наче не така... – чомусь додає він.

– А я самотня! – кажу чесно йому. – Я все життя одна, сама... Батьки далеко і я до них не можу повернутись через деякі обставини... Заробляю важко, працюю важко і це стерво звільнила мене, знаючи як я сильно прагнула того підвищення... Вона подумала, що я тебе заарканила через постіль. Що я наївна й розумна водночас. З тобою через гроші. Але це не так... Я знати тебе не знаю... Але ти мені подобаєшся й що з цими почуттями робити - не знаю... – і дивлюсь на своє тату й показую йому. – І все ще чекаю відповіді на це! Що це? Хто така аріа? Чому ти нічого мені не розповідаєш?! – і вдаряю по його грудях. Сталеві. Сильні. Холодні.

– Тоді зараз настав час про все розповісти. Ходімо вечеряти й за нею я відповім на усі твої відповіді. 

Ресторан "Небесний лебідь"

– Хто така аріа? Почну з цього... – я замовила собі тушковане кроляче м'ясо та салат, у той час, коли Брейді узяв стейк й гарнір у вигляді картоплі. Ресторан, у який привіз мене чоловік був розкішним, але водночас простим. Не вичурним. Ніяких золотих елементів, вензелів, а лише чорні, сірі та білі тони. Кілька вазонів по кутках, приголомшливий вид з вікна на нічний, зимовий Ксаандр й білі скатертини. Гарно. Просто. Смачно.

– Аріа - істинна, єдина або єдиний. Дарована долею й самою Богинею. Ми відчуваємо її коли вперше зустрічаємо. Ти моя аріа, Сіл. І я це відчув коли вперше зустрів тебе, на даху...

– То он чому ти мені допоміг дістатися Ксаандру? Не через... Ем... Свої там проблеми? І не мої? Бо відчув що я твоя... І це тату... Теж має відношення до цієї арії? – показую ще раз і Берйді киває. 

– Так, але я небагато знаю про тату. Лише чутки й правди ніхто особисто не знає на Ксаандрі. Це трошки казки й на нашій планеті давненько прийнятий холодний розрахунок. Немає місце коханню - лише крига та гроші.

– Дивні ви... Гроші та крига? Й ти планував одружитися через розрахунок? Тільки чесно... – й показую на нього вилкою. Брейді мовчить й видихає. Голосно.

– Так. Я планував одружитися з одною дівчиною по прильоту сюди... Але одна маленька, світленька дівчинка трошки змінила плани. – він усміхнувся. – І це добре... Бо я до кінця не вірив, що колись знайду тебе. Сіл, чесно зізнаюсь тобі, ти мені одразу сподобалась. І не через те, що ти моя аріа хоча й це зіграло немаловажну роль. Ти..  Неймовірна. Гарна. Чесна. Мила. Ти вийдеш за...