4 – Драма росте з прогресивною швидкістю

Ранок наступного дня

Сілія Селлоу:

– Ох, точно... Робота... – я підірвалась зранку наступного дня від щебетання свого клятого будильника. Присіла на ліжку й потягнулась...Мене наче вночі асфальтоукладач переїхав. Тіло болить нестерпно, м'язи усі позатікали. Треба розім'яти та зробити зарядку, але.... Я окинула оком свою кімнату, з якою люб'язно вчора поділився (я ввічливо попросила) Брейді, бо спати з чоловіком (а тим паче фіктивним!) в одному ліжку це неприйнятно. Ми ще мало знайомі. Дуже мало й спати з ким попало... Ну добре, не з ким попало, а з людиною яка допомогла мені потрапити на Ксаандр. І я вдячна йому. Дуже. Але це не скасовує той факт, що...

– Тобі тут не місце! – прошепотіла я і скинула його руку з себе, а потім встала з ліжка, окинувши поглядом Брейді. Напівголого Брейді й одразу відвела погляд. Тіло звісно в нього... Гарне. Тут не поспориш. І він сам досить привабливий молодий чоловік. Влаштовувати йому скандал - звичка або цнотливих дівчат або дівчат без мізків. 

І як цей лис тут опинився? Я ж власноруч перевірила чи зачинені мої двері які... Ах так, забула. Він хазяїн і в нього є ключі. От дурепа...

– Ти чого так рано встала, Сіл? – відкрив одне око Брейді. 

– Мені треба на роботу... Не забув? Я тут по роботі взагалі-то... – буркнула я йому у відповідь. 

– Та почекає твоя робота... Йди до мене, люба! – виставив руки до мене лежачи в ліжку Брейді й в нього мить потому полетіла його ж подушка. З дивана, на якому він і повинен був спати. Але прийшов до мене й улігся наче нічого не трапилось. Хоча перед сном тричі завірив мене у тому, що не торкнеться мене й пальцем. Доки я сама не побажаю того.

– М-м-м... Ні. – весело й з посмішкою на губах вимовила я й спрямувала до кухні в пошуках провіанту, який повинен був залишитися після вчорашньої вечері. Й залишився. І зараз його стане менше, бо я ду-у-уже голодна!

Кілька годин потому

Я повністю зібрана й готова до виходу на роботу, стою біля дзеркала й думаю про слова своєї начальниці. Вона сьогодні приєднається по зв'язку. Я побачу її й не знаю як подивитись їй в обличчя після усього що трапилось зі мною. Якщо вона дізнається ЯКИМ способом я сюди потрапила (хоча нічого протизаконного у фіктивному шлюбі немає - це на деяких планетах норма), то звільнить. При першій можливості та вона прямо тут. Поряд. Наш фіктивний шлюб - це її можливість. Але я цьому не дозволю статися. Вона не дізнається! Не зараз, коли моя робота мрії так близько! Або якщо вона ВЖЕ знає...

– Готова? Тобі не дуже холодно? Називай ку... Сіл, все добре? – Брейді поправив свою легку куртку й побачивши тінь на моєму обличчі підійшов до мене.

– А? Ні, все добре! Все супер! – я мотнула головою й посміхнулась йому. – Пішли? 

Так. Брейді мене не відпустив одну чомусь на роботу. Точніше... На зустріч з представниками Ксаандрійців та їх компанії. Чому? Я не знаю. Він не ричав, не злився - просто поставив мене перед фактом. Не можна одною гуляти на чужій планеті. І шокована його відповіддю - я прийняла її. А ще, Брейді пообіцяв мені одяг після зустрічі купити... Теплий, багато теплого одягу, чому я буду НЕЙМОВІРНО рада, бо цей собачий холод мене вже дістав. Це просто нестерпно

Ніколи не любила холод. Навіть на Землі завжди жила там, де було тепло. Або як мінімум не -50, а +5 десь...

– То адресу ти назвеш все-таки? Чи я повинен знов прочитати твої думки? – посміхнувся чоловік, заводячи свій автомобіль. 

– Зараз, один момент... – я включила голограф й відкрила останній лист від Пані Ріси Баррей, моєї начальниці. – Вулиця Тихого моря 2.

– Ага, зрозумів... – і ми авто плавно зрушило з місця у потрібному напрямку.