3 - Так фіктивна чи ні?

Через годину 

Квартита Брейді та Сілії

Сілія Селлоу:

– То ти знайшла все таки спосіб дістатися до Ксаандру, я подивлюся... – посміхнулась Пані Ріса Баррей. Вона виглядала сьогодні більш усміхненою та радісною. Дивно, що в неї там сталося... Що вона така радісна. Окрім того що незабаром ми підпишемо контракт з крупною фірмою на Ксаандрі...

– Так... Все пішло спочатку трохи не за планом, але я тут й вже завтра буде зустріч. Ви ж... Підключетесь, як завжди? –  уточнюю у Начальниці, бо бували моменти коли вона й не була присутня особисто й не підключалась по звязку. А ті, з ким ми співпрацювали хотіли задати декілька питань. Не те щоб це було важко... Я на все відповідала, але вони безпосередньо хотіли уваги Пані Ріси. Але та була зайнята. І нажаль, це була не робота...

 – Так, так... Цього разу буду. – кивнула вона й вимкнула звязок. 

Н-да... От і справи коються... Брейді пішов працювати, я одна у його теплій, але гігантській квартирі. Питання дня про заручини (коли підемо розписуватись і на яких умовах), роботу (мою недопрацьовану) й завтрашні плани (чи відпустить він мене на деякий час у місті по роботі). Відволікати не хочеться його, тому піду поки попрацюю над своєю книгою. Тим паче, у нього тут такий гарний вид з  вікна на білосніжний ліс, що хочеться описати його у своїй книзі!

Брейді Аркорвір:

– Ти що зробив?! Одружився?! На кому? Хто вона? З Ксаандру? Нарешті-і-і! Мій крижаний друг розтаяв й почав хоч з кимось зустрічатися! – Джо не просто стрибав по серед вулиці й кричав у весь голос, а й камеру тряс так, що вона ледь уловлювала звязок. Бідний голограф. Сподіваюсь він витримає натис хазяїна.

– Тихіше ти... Ні, вона не з Ксаандру, а з планети під назвою Земля. Вона звичайна людина й ми ще не одружилися, але сьогодні це не можливо. В мене купа роботи, яку ти, доречі, мені й залишив. – зауважив я. – Завтра. Після підписання контракту з тою фірмою все буде. Ми розпишемось. Але... Вона моя аріа, а я все ще їй не зізнався в цьому. – тепер моя черга мовчати.

– ЩО?! Людина? Та ти брате з розуму зійшов... Фух... Землянки такі ж... Хрупкі й маленькі... – скривився Джо, але я холодним тоном сказав йому:

– Вона ідеальна. Сілія саме та, хто мені потрібен. Думай, що кажеш Джо. Вона моя аріа. А те що вона людина, це лише тим часово... Після першого разу вона стане змінюватись під наш клімат. Їй буде не так холодно і це ж їй на користь. 

– Та знаю, чув це неодноразово... Але брате, ти впевнений, що вона та сама? Прям як в тато розповідав? Серце тає, починає колотитися наче скажене... І тебе тягне. З усіх сил тягне до неї.

Я на мить задумався і спробував звернутися до своїх почуттів. Сілія... Майже не Селлоу. Сілія Аркорвір. Маленька, але водночас досить приваблива мадам, яка сама спокушає до себе лише одним своїм поглядом. Знає що сказати у потрібний момент. Її робота... Про яку я так і не дізнався буде на другому місці коли ми одружимось. Як і у мене. На першому буде наша сімя та відносини. А потім вже робота й все таке...

– Так. Вона моя аріа й завтра я все скажу їй. 

23:21

Брейді Аркорвір:

– Ця робота й халатність Джо доведе мене до сказу колись... – я потяг шию й зайшов у вітальню. – Сіл, ти тут? – але тут було тихо. І нікого не було.

Так... Де Сілія?! Я залишав її прямо тут... Я думав вона буде спати тут або відпочивати... 

На кухні почувся стукіт кастрюль. Ага. Знайшлась моя Сілія.

– Сіл? Що ти тут робиш... – я зайшов на кухню і побачив їжу. Багато. І виглядало усе не просто смачно, а дуже смачно. І запах... Мій шлунок видав мене. 

А ще побачив Сілію у новому амплуа. Вона вдягла домашні речі, а саме обтягуючі лосини й розтягнуту футболку, фартух (мій) й завязала своє довге, розкішне волосся у великий хвіст. Мої щелепа впали на підлогу...

Вона ще й готувати вміє?! Цього я точно не очікував... На Ксаандрі, жінки не те що готувати не вміють, а й доторкнутися для них до плити це ознаки бідності... Вони знають собі ціну, тому хатні справи цілком перекладають на найманих робітниць. Та й про жінок з планети Земля знаю не багато. І дізнатися те, що вони уміють готувати - велике відкриття для мене.

– Сіл... – прохрипів я й подавився слиною, і почав кашляти. 

– Брейді? Налякав мене... На, водички попий! – вона простягнула мені стакан води й почала стукати по спині. 

– Сіл... Дякую., досить... – і вона перестала стукати, після моїх слів. Бо вона стукала все сильніше й сильніше. Руку хоч би собі не зламала... – Що на вечерю буде?

– О, я сьогодні щось розійшлась тому печена курка, салат з морепродуктів та овочева запіканка! Давно не готувала так багато, аж втомилась... – Сілія позіхнула. Я одразу зрозумів натяк й допоміг їй присісти. Все було накладено й стіл насерверований, але не вистачало вина. Для завершення важкого дня.

Я знайшов зі своєї невеликої колекції вино й розлив по келихах. 

– За нас кохана!

– За нас… Мабуть... – якимось дивним тоном відповіла мені моя кохана але я не прийняв це до уваги. Але варто було б. Якби знав що трапиться далі, то спитав би. Обовязково спитав! Якби була можливість повернутися назад у часі... І головне у цій фразі слово "якби".