1 - Таємні бажання

Брейді Аркорвір:

– Як це мій рейс затримали? Що значить вилечу лише зранку? Неподобство! Це просто якесь неподобство! – лаявся я за стійкою реєстрації з якоюсь працівницею. Мені треба на Ксаандр. Терміново. Там мене чекає робота, багато роботи яку неможливо виконати без мого офісу. І я спеціально брав квитки заздалегідь щоб все встигнути! Просто неподобство... Ще й старий помер невчасно. А про його умови, що треба одружитися, щоб отримати компанію (яка по факту й так є моїм спадком) - мовчу. Старий дурень. Я й так керував замість нього всі ці роки, а тепер ще й дружина яка мені непотрібна... Ну навіщо такі умови?! Це дурість... Мені й одному добре жилось всі ці роки.

Ксаандрійці не одружуються просто так. В нас немає поняття закохатися, кохати, розводитися, є лише або холодний рахунок (гроші та зв'язки) або аріа. Істинна. Єдина. Або Єдиний. Яких не питають, а забирають до себе одразу. Ми холодні, наче лід (такими й народжуємося) і лише істинні здатні розтопить наші серця. Так кажуть легенди. Але в мене її немає. Я ще не знайшов свою арію. Ані серед ксаандрійців, ані серед інших по всій галактиці де в би не був. Якби я зустрів її, хоч раз, то відчув би... І не питав. Забрав до себе й не відпускав ніколи.

Я один. Був і буду. Мені не потрібна аріа, хоча це приємний бонус. Щоб моя майбутня дружина була нею. Щоб вона була істинною. Але цього не буде. Знайду дружину не тут, а вже по прильоту. Ту яка погодиться на деякий час одружитися й потім розвестися. Чиста формальність для паперів, не більше.

– Заспокойтесь, Пане Аркорвір! Буде вам літак, але зранку... Переночуєте в готелі й зранку будете в кораблі на Ксаандр. Нашим коштом, звісно. – намагалась розв'язувати проблему дівчина. На жаль, проблему було не вирішено. Я трішки заспокоївся й холодно відповів їй.

– Мені потрібні ваші подачки, мені треба корабель. На Ксаандр. Зараз або найближчою годиною. 

– На жаль, усі рейси сьогодні скасовано... Якісь технічні проблеми кажуть наші спеціалісти  й на жаль, безплатні квитки все що ми можемо зробити. – вона знизила плечима.

Спокійно, Брейді... Спокійно. Це всього-на-всього одна ніч. І завтра ти будеш на Ксаандрі, вирішувати свою купу проблем яку залишив батько. Все завтра, а сьогодні новий рік... Треба випити хоч трохи, щоб відсвяткувати ще один самотній новий рік.

Готель "Лотос"

23:33

Сілія Селлоу:

– А кажуть, що люди не вміють пити! Он як другий бокал вина міцного хлище! – вигукнув бармен якось чоловіку... Не знаю кому саме, але я лише фиркнула. Ну їх в дупу. Все в дупу. І кляту роботу, і Пані Баррей, і Новий рік... Де я одна, на чужій станції й невідомому першому готелі біля порту і не знаю що й робити мені далі. Дешевому звісно, бо грошей в мене не дуже багато.

– Ідіть ви в сраку... – поставила я бокал на стіл й вийшла з бару на другому поверсі, направляючись наверх. Тут здається був відкритий простір на даху. Гуляючи вузькими коридорчиками та починаючи приходити до тями після 2 бокалів міцного вина яке замовила, я знайшла вихід на дах. Вийшла, вдихаючи холодне повітря легенями. Холодно. І сніг як раз вчасно пішов. 

Дах готелю як раз виходив на основну площу де вже нікого майже не було й інші будівля, які світилися різноколірними гірляндами. Усі вдома, готуються до Нового року. Або вже святкують.

Будівля порту сяяла як ніколи раніше, палала різними барвами. Червоним, синім, зеленим, жовтим. 

Минуло ще трохи часу, перед тим як я подивилась на годинник на руці й побачила що вже 23:59. Так... Все, треба щось загадати бажання! І гарно сформулювати...

Годинник на будівлі порту почав пробивати останні секунди цього року дуже голосно, майже на все місто.

–  Десять, дев'ять... – почулися голоси десь внизу. Чорт з ними...

"Я бажаю, щоб я нарешті отримала те, на що нарешті заслуговую! Хочу просто жіночого щастя для себе!".

Тупувато сформульовано, але підійде. Все одно ніхто мене не почує й мої думки. Якщо він тільки не телепат... Але їх тут немає. Та й читати думки заборонено законом про порушення прав кожної особистості.

– Це моє пиво взагалі-то... – роздався низький голос позаду і я ікнула голосно. Занадто голосно. Хтось тут є окрім мене?!

Я почала озиратися навкруги, але нікого не помітила, бо в очах пливло трохи.

– Ой... Вибачте, я не хотіла, воно тут стояло... Я подумала хтось забув викинути банку... – я думаю він ледь розібрав мій п'яний лепет. 

– То ти бажаєш просто жіночого щастя? – уточнює голос і я нарешті бачу його власника. Високий, навіть дуже, зі світлою блідою шкірою, коричневе (під новорічними гірляндами здається навіть медовим) волосся й гарні риси обличчя. Квадратне підборіддя, звичайний ніс та гострі вилиці. А, і так, він був у діловому костюмі... У той час коли я вдягнула свої старі, порвані джинси, розтягнутий зелений светр з дурним надписом й біло-червоний шарф. Новорічний. – Банально... Я думав буде щось цікавіше...

Що?! Як він....

– Взагалі-то читати думки заборонено законодавством... – почала буркотіти неголосно.

– Ти... Це в слух сказала. – сказав чоловік якимось дивним тоном й відвів погляд.

– Не казала. Ти брешеш! – вигукнула й всунула йому в руку його пиво. – Це неправда... На своє пиво, хоч подавись їм! 

– Ти куди? Стій, ми недоговорили! – чоловік схопив мене за руку й притягнув до себе. Руки в нього крижані. Ксаандрієць. Кажуть, вони лід як ззовні, так і всередині. Холодні, жорстокі...

Ну ти й попала, Сіл...

– Відпусти, збоченець! – я почала вириватися з його мертвої хватки. Сильний, зараза. – Пусти!

– Заспокойся, дурне дівчисько! – раз, два і я вже прикована до стіни, руки заведені до гори, а холодні, беземоційні очі дивляться прямо мені в душу. Матінко... – То чому ти побажала те на що заслуговуєш? Що це за бажання таке дивне? Мені просто цікаво... Я просто поговорити хочу, а ти одразу тікаєш...  – хватка послабилась й він відпустив мене нарешті.