5

«Ти мені снилась. Не питай, що ми робили, інакше знайду тебе на краю світу...»

Ася перечитувала повідомлення знову й знов. Серце бухкало, а в горлі пересохло до болю. Як же їй хотілося відповісти! Вона навіть почала друкувати відповідь, але миттю все стерла, побачивши, що Андрій в мережі.

–Нічого собі! – присвиснула Настя. Сестра прокинулася й втупилася в Асин телефон. Довелося його заблокувати.

–Пізно, я все встигла прочитати. І навіть старі його повідомлення.

Ася легенько штовхнула сестру ліктем в бік і та засміялася.

–А можна тихіше! – насварив подруг Макар. – Спершу малі спиногризи розбудили, тепер ви.

Дівчата захихикали, прикриваючись долонями. Настя дістала телефон з-під подушки й теж зраділа. Показала екран сестрі.

«Уявляєш, він написав мені! Сказав, що так хотів побачити. А ще запросив прогулятися! Це найкращий Новий Рік! Пробач, що сердилася, я була не права!»

–Це було моє новорічне бажання, – прошепотіла Настя, – збулося...

Ася не відповіла. Усміхнулася, адже раділа за сестру.

Перший день дві тисячі двадцять другого зустрів снігом. За вікном досі мело й все покрилося білою пухкою ковдрою. Ася тихо вийшла у вітальню, де на дивані ще й досі спала рідня. За вхідними дверима горланив кіт. Дівчина відчинила двері й поглянула на чорного улюбленця, що подарував їй Сашко минулого року. Мурчик сидів весь припорошений снігом, дивився на Асю злим поглядом, ніби винив її в тому, що це вона пів метра снігу не землю висипала. Потім гордовито зайшов у дім, ніби всім послугу робив, сердито дриґаючи при цьому хвостом, і вмостився на свою лежанку біля батареї.

Ася знайшла бабусю серед кухні. Та сиділа на стільчику, чистила картоплю й тихо розмовляла з єнотом.

–Бачиш, Карпику, хазяйка твоя прокинулася. Тепер тобі нудно не буде. Я його вже нагодувала, Асю. Уминав за дві щоки!

Дівчина погладила свого маленького пухнастика й стала допомагати бабусі.

–Бач, і моє бажання збулося. У внученьки настрій піднявся. А то дивлюсь, сидить за новорічним столом, наче й усміхається, а очі сумні-сумні, я й загадала, щоб в моєї Стасеньки очі засяяли. І так воно й сталося.

Ася лише усміхнулася бабусі, а сама знову присоромилася, що так даремно бажання витратила. Все одно їм з Андрієм разом не бути.

Гості ввечері всі роз'їхалися. Залишилися лише Ася, Тарас і Настя. Наступного дня вони грали в сніжки, з'їжджали з гірки на пакетах, просто купалися в снігу. Додому прийшли мокрими та голодними. Вдома Ася відпочивала душею. Здавалося, навіть про Андрія менше стала думати, приділяючи увагу своїй сім'ї. Проте наступного ранку він знов нагадав про себе.

«Так чи ні?»

Ася машинально написала «Ні», маючи на увазі, що нічого в них не вийде. Пошкодувала одразу ж, адже це було перше повідомлення, що вона надіслала хлопцеві за весь час. Та запізно, він встиг прочитати.

«Я зрозумів.»

На серці неприємно кольнуло. Невже більше нічого не писатиме? Невже припинить її переслідувати? Дівчина впала у відчай. Зрозуміла, що не виживе так далеко без нього. Хотілося назад, стояти перед студентами, й краєм ока бачити його на першій парті. Всі заняття Андрій дивиться на неї. Одного разу Ася навіть запитала, чому він нічого не пише.

–У мене пам'ять хороша, Станіславо Вікторівно, не хвилюйтеся, – звабливо усміхнувся він їй тоді. Ася з останніх сил стрималася, аби не усміхнутися йому у відповідь перед аудиторією. До того ж знала вона його пам'ять. Нічого особливого в ній не було, робив копії конспектів відмінниць, учив та писав контрольні на «відмінно». Іншим предметам уваги приділяв менше. І це лестило Асі.

На п'ятий день Нового року зібралися новий Тарасів автомобіль об'їжджати. Ася, Настя й сам Тарас. Нарядилися гарно, напарфумилися й гайнули у Вінницю на дискотеку. Бабусі сказали, що просто містом погуляють, аби Настку батьки потім не сварили. Щоправда, до дискотеки не доїхали, зупинилися в кафе, Аська бургера місцевого захотіла. Вона Вінницю не дуже знала, бо мало тут була. А неонова вивіска так і манила. Наминали бургери та приказували одне одному, щоб нікому ні слова, інакше бабуся їм голови повідрубує, «вдома ж стільки їжі, хорошої, з печі, чи вам мало?»

Потім Настя там компанію своїх знайомих зустріла й впросила брата з сестрою залишитися, щоб з однолітками потусувати, а Асі на вушко шепнула, що їй один хлопець сподобався.

Ася розуміла сестру, бо й сама недавно підлітком була, хотілося веселитися, закохуватися, танцювати, а не вдома сидіти.

Тарас, провівши поглядом сестру, здогадався про все:

– Та, мабуть, вже хтось в око запав. Там же купа отих прищавих...

–Сам таким був недавно, – усміхнулася йому Аська.

–Нє-а, я красунчиком завжди був.

І стільки в його словах задоволення звучало, що Ася аж розсміялася, але заперечувати не стала. Брат її народився, коли їй майже сім вже стукнуло, немовлям і справді гарним та милим був.

–Знаєш, Аська, – сказав хлопець, поправляючи своє довге волосся, – цей Новий Рік особливий. Бажання здійснюються. Я авто загадав і от, вуаля.

–Ну батьки ж, мабуть, знали, що ти про це мріяв.

–Не знали, Асю. Ніхто не знав.

Ася усміхнулася такому збігові. А про своє бажання й думати забула.

Наступного дня бабуся з внуками сиділи за столом, обідали, коли у всіх чотирьох майже одночасно дзенькнув Вайбер – писали в спільний чат.

–Це Венера. «Привітайте мене, – став читати беземоційним голосом Тарас, – ми з Дар'єю отримали перемогу!» Далі тисяча емодзі. «Ми зайняли перше місце на конкурсі! Таки є сила у новорічних бажань! Люблю всіх вас!» О ще одне бажання здійснилося!

Настя з бабусею навіть уваги не звернули на Тарасові слова. Ну здійснилося, то й здійснилося. Ася задумалася й стала подумки рахувати. Лука, Настя, бабуся, Тарас, тепер Венера. П'ять. Телефони знову задзвеніли по черзі.

Сашко написав, що його бажання теж здійснилося, хоча ще кілька днів тому справи йшли зовсім в інший бік. Стосувалося воно роботи, проте було дуже важливим і для його сім'ї.

Шість.



На Різдво родина знову зібралася разом. Бабуся спекла в печі хліб і його прекрасний аромат розлетівся не тільки по дому, а й на пів вулиці. Діти по черзі гладили єнота, який у металевому тазику полоскав усе, що зміг відвоювати в домі. Венера фотографувала те, як дітвора радіє маленькому шибенику.

Пізніше сіли за святковий стіл, де було дванадцять страв. Поки всі розмовляли, Ася тим часом зиркала на телефон щохвилини. Вона все чекала повідомлення від Андрія, та він не писав. Попри святкову атмосферу, дівчину зсередини розривало від бажання побачити свого студента, вона страшенно скучила. Кожен спогад з ним плекала в душі, наче дорогоцінний скарб. Відтворювала образ Карпенка у своїй уяві та малювала романтичну новорічну казку, де він з'являється на порозі бабусиного дому. Вони могли б прогулятися разом засніженою тихою вулицею, тримаючись за руки, а потім довго сидіти біля теплої печі та розмовляти.

–Мамо, – до столу підійшла маленька Маринка, – а знаєш, що я загадала на Новий Рік?

Соня на мить відірвалася від розмови з Асиною мамою, лагідно погладила доньку по русявій голівці, й запитала:

–Що, доню?

–Сестричку!

Макар, котрий в цей час пив бабусин узвар, аж захлинувся й закашлявся.

–Манюня моя, – усміхнулася Соня, – Але ж у тебе є два братики й ще є Рената, Дар'я скоро підросте.

–А я хочу сестричку, щоб жила з нами, – нахмурила брівки дитина.

–Маринко, – сказав тато, – бажання збуваються, варто лише трішки зачекати.

Дитина зі задоволеною мармизою пішла далі гратися з єнотом, а Макар навіть піт з лоба витер.

–Ці діти, – захитав головою й попросив у бабусі чогось міцнішого, ніж узвар.

–А я загадав, щоб цьогоріч свято Руданського відбулося, – сказав дядько Володимир, – бо через ці карантини дурня якась в країні відбувається. А ти, Асю, до речі залишишся до того часу?

Свято сатири та гумору імені поета Руданського проводилося щороку і вважалося в місті продовженням новорічних свят. Асю навіть ностальгія взяла, але за день до того, а можливо й раніше, вона мала від'їжджати назад у Львів, про що й розповіла з жалем на серці.

–Я не придумала бажання, – поділилася тітка Марія з родичами.

–І даремно, мамо, – захитав головою Тарас, – цього року мрії збуваються.

–Не говори дурниць! – відмахнулася та скептично.

–Так? – запитав Тарас, а потім оглянув мовчазних родичів. – Чиє бажання не збулося?

Ася підняла руку. Вона то точно знала, що її бажання так і залишиться нездійсненною мрією. Вслід за дівчиною руки підняли Макар та Соня.

–Бачите, я ж говорив, – засміявся Тарас, – і ваші збудуться, просто потрібен час.