4

Гудки йшли надто довго. Ася від хвилювання добряче обкусала губи. Коли ж він відповів схвильованим голосом, аж голова запаморочилася.

–Асю...

Дівчина на секунду навмисне відхилила телефон від вуха, прошурхотіла.

–...Ой, Андрію... це ви... Вибачте, номером помилилася. Ви з Сипченком поряд у телефонній книзі... – стала виправдовуватися вдавано, що набрала колегу, а не його. – Вибачте, треба йому зателефонувати... у мене тут деякі запитання. Ще раз вас зі святами.

–І вас...

Ася поклала слухавку.

Він сказав всього лише три слова. Так мало... Варто було вдати, що телефон не заблокувала й поклала до кишені, шурхотіти чимось у слухавку й слухати нескінченно його голос.

Пізно ввечері всі займалися новорічним столом. Лунала спокійна музика. Діти встигли поспати перед святкуванням. А з хвилини на хвилину мав приїхати Сашко з сім'єю, наймолодший дядько Асі. Різниця у них була всього лиш десять років.

До дванадцятої залишалося лише півтори години й всі перебували в гарному настрої, навіть Настя, що тепер гралася з маленьким Федьком, смішила хлопчика, висолоплюючи язика.

Біля дому почувся звук автомобіля й всі вийшли зустрічати новоприбулих. Сашко відкрив багажник свого позашляховика, дістав звідти кілька сумок, які одразу ж підхопив Тарас, а потім вийняв здоровенну клітку. Ася затулила обличчя й усміхнулася. Ні. Ні. Він не посміє. Не цього року.

–Привіт, племінничко! – Сашко чмокнув Асю в лоб. – Цього разу ти таки не відкрутишся.

Ася повільно відсунула одну руку. Прямо на неї витріщалися чорні оченята з довгим носиком. То був єнот.

–Знайомся, це твій новорічний подарунок, – засміявся Сашко, – Петро. Ну або Кирило. Як захочеш, так і назвеш.

Звірятко трималося за металеві прутики клітки й жадібно дивилося на свою нову хазяйку. Ася обережно погладила єнота по спині.

–Голодний? – ніжно запитала.

–Цього тобі доведеться забрати з собою, – повідомила бабуся, – мені такого в ґаздівство не потрібно.

Всі засміялися. Сашко уже котрий рік поспіль дарує Асі домашніх улюбленців. Все почалося з невеликого поросятка. Потім була курочка, песик Бровко, кіт Мурчик... І всіх Ася залишала у бабусі. Цього разу не відвертітися. Як тепер цього малого до Львова доправити? Потягом? Бла-бла каром? Ще та морока.

Єнота потягли в дім, відпустили на волю. Маленький шибеник зніс ялинку, перекинув каструлю з компотом у бабусі на кухні, розсипав чай, макарони й борошно. А тоді його зловили та зачинили разом з дітьми в Асиній кімнаті.

Розгублена дівчина не знала, як їй тепер жити з таким бешкетником. Доведеться виділити для нього окрему кімнату й позабирати звідти всі речі, інакше буде горе.

Венера, дружина Сашка з двомісячною Дар'єю в слінгові, заспокоїла її, сказавши, що він просто обстежує нове місце. Виявилося, що він жив у них аж цілий тиждень і вже на другий день став спокійнішим.

Потім жінка стала показувати фото своєї крихітки, зроблені власноруч. Вона навіть відправила їх на конкурс, що мав зовсім скоро завершитися. На світлинах дитинка лежала в маленькому кошичку, а біля неї Венера розклала шишки, червоні банти та хвою. Вийшло дуже мило. Венера взагалі любила фотографувати й навіть вела свій доволі успішний блог. Її старша донечка, п'ятирічна Рената теж любила фотографувати. 

Ася подивилась на маленьку зірочку, що спала в слінгу, й подумала про те, що в них з Андрієм теж могла б бути маленька крихітка. Тільки за інших обставин...

–З тим єнотом були б Новий Рік пропустили! – скаржився Лука. Карпик, як назвала нового улюбленця Ася (на честь Андрія), нарешті заснув і всі з полегшенням сіли за стіл.

–Як добре, що ми можемо отак разом збиратися, – сказала мама Асі.

–Ага, – підтвердив Сашко, – ми всі поруч. Ви тут, ми у Вінниці. Одну Стаську занесло у Львів.

– Чого ж? Тарасик он у Києві, – заперечила бабуся, насипаючи внукові запеченої картоплі.

–Ет, до Києва три години електричкою. А до Львова, як до неба рачки, – сказав Сашко.

–Зате вона вільна й робить, що хоче, – втрутилась Настя.

–Вона робить, що хоче, тому що доросла, – пояснила Марія. Настя закотила очі.

Ася дивилася на родину за величезним столом. Вони розмовляли, сміялися, кругом бігали діти.

«Андрій сюди пречудово вписався б» – подумала й глянула на телефон. До Нового року залишалося кілька хвилин.

–Усі придумали бажання? – голосно спитав дядько Володимир.

Асю аж в серці кольнуло. Вони щороку загадують бажання рівно о дванадцятій. А вона навіть не обдумала, чого хоче. Думки хаотично літали від одного до другого. Новий смартфон? Сумочку? Відпочинок в Єгипті?...

–ДЕСЯТЬ! – закричали всі гуртом. – ДЕВ'ЯТЬ... ВІСІМ...

Що? Що їй загадати? Слухняних студентів? Підвищення на роботі? Авто?

–ТРИ... ДВА... ОДИН...

«Хочу бути з Андрієм!» – подумала й застигла. Цього року загадала нездійсненне...

– З НОВИМ РОКОМ!

Свист, лемент, дзвін келихів, бенгальські вогні, взаємні вітання. Ася подивилася на телефон. В університетському чаті кафедри вітальні листівки, повідомлення від подруги. І все... Сум заповнив душу. Здається, саме цього вона мала б хотіти. Адже їм не дозволено бути разом. Але ж мріяти не заборонено... Краще б вона поставила йому тоді трійку, а не відправила на перездачу. Можливо, він зараз не викликав би такі почуття.

Родичі їли, веселилися, Ася й собі вдавала, що радіє новому року. Коли справа дійшла до десерту, бабуся поставила на столі величезний торт.

–У «Солодкій хаті» замовляла, бо вдома такого не спечеш.

Хоч перед цим всі й жалілися, що вже нічого не лізе, торта ум'яли дуже швидко. Лука, що з'їв два шматки, з емоціями поцілував бабусю й сказав:

–Це найкращий Новий Рік за всі вісім років мого життя! Бабусю, живи вічно!

Ася усміхнулася від розчулення, але в глибині душі стало соромно. Замість того, щоб загадувати нісенітниці, могла б побажати здоров'я бабусі.

–Там сніг! – заверещав Лука, стрибаючи біля вікна. – Справжній лапатий сніг! Моє бажання збулося! Завтра будемо на санках з гірки кататися!

Ася усміхнулася. Так мило, що хоч хтось загадав нормальне бажання.

–Ми ж забули про подарунки! – вигукнула Настя.

І почався хаос. Всі розгортали подарунки, обмінювалися подяками, обіймами та усмішками. Ася отримала хороші парфуми, набір дорогих ручок (до слова, вона просто обожнювала канцелярію), в'язаний плюшевими нитками шарф (це точно від бабусі), модні серед тінейджерів кеди (хто ж, як не Настя?!), листівку від Маринки й книгу наукової фантастики від Тараса. Читати Ася обожнювала і їхні з братом смаки збігалися. Підморгнула хлопцеві, який саме збирався відкривати маленьку коробочку. Він їй усміхнувся, розпакував свій подарунок і на мить завмер. Повільно дістав звідти ключ від авто та прикрив обличчя руками. Його батьки сиділи задоволені, Тарас згодом став їх обіймати. Таким зворушеним Ася бачила брата вперше.

Дивно, але в домі з п'яти кімнат помістилося сімнадцять осіб, включаючи двох немовлят. І навіть ніхто не спав на підлозі.

–От хороші в мене діти, – хвалилася бабуся, роздаючи постільну білизну, – такий будинок побудували, як рукавичка з дитячої казочки. Всі влізли.

–Мамо, а що то за казочка? – запитала Маринка. – Розповіси?

–А як же!

Ася цієї ночі ділила невеличке ліжко з Настею, а на іншому в їхній кімнаті спали Макар, його дружина Соня, Маринка й маленький Федько. Тісно, зате не холодно. А от єнота довелося знову посадити в клітку, бо не хотілося, щоб зранку бігав по головах, особливо дитячих.

Ася довго не могла заснути. Нудьга з'їдала її зсередини. Якби Андрій зараз опинився тут, то наплювала б на чесність, порядність та свої принципи. Віддалася б коханню з головою. Але Андрія тут не було, він навіть не привітав її з Новим Роком...

Проснулася Ася не зрозуміло від чого. Поглянула на годинник – тільки дев'ята. Перевірила телефон і аж стрепенулася. Там все ж було повідомлення від Андрія.