Розділ 13. Таємна розмова

Катя: 

 Як я на це погодилась навіть не знаю, але саме зараз я і Дмитро не поспішаючи  йдемо коридорами сучасного будівельного офісу. Дмитро показував робочі зони, знайомив із колегами, а я намагалася відчути себе частиною цього нового світу.
 

- Бачиш ту пані, що робить ксерокс та уважно переглядає навкруги?,- показує в бік до вікна.

- Так,- мій погляд звернув увагу на жінку в стильно одягнуто чорну спідницю міді та блакитного під її тендітні очі такого ж кольору сорочку, вона розбавляла шум та гамір навколо своєю суворістю та стукотіням підборів.

-Вона в нас головна по відбору колективу. Через неї в нас проходить всі конкурси по відбору,- ледь на пошепки промовляє мені,- Ти б бачила, яка вона в гніві! Це страхи з страхів!

-Ти зараз серйозно?,- злякавшись перепитую.

-Та звичайно, що ні!,- вже більше з насмішкою та жартівливо,- Але ти б бачила свій вираз обличчя. Неля Семенівна навіть мухи не образить.

-А з її вигляду хоч так і не скажеш,- забурмотіла я собі під ніс.

-Що-що, ти кажеш?,- перепитує мене ніби не почув.

-Кажу, що сьогодні гарна погода. Чи не так?,- переводити тему вмію я завжди дуже легко, в мене це добре виходить.

-Ооо, так само каже мій тато. Чуть що, каже за погоду і, що погода дуже гарна сьогодні. Добре за це забудь, хоч поглянути на щось прекрасне?

-Я вже не знаю, що від тебе очікувати,- злегка огризаюсь на його запитання. А раптом він знову вирішив пожартувати?

-Та я ж серйозно. Ось тут буде твоє робоче місце,якщо звісно ти погодишся, - сказав він, відкриваючи двері до невеликого, але затишного кабінету, - Зручне, правда?

Звичайно я посміхнулася, розглядаючи очима то вліво, то вправо. Кабінет був невеликий та дуже просторий, але мої думки були десь далеко. Мене мучило запитання про Павла. Про те, які в нього термінові справи? Напевно можна подумати, що я хочу його контролювати. Ні мене це не цікавить, він дорослий чоловік, який завжди сам вирішує проблеми не тільки свої, а і інших. Правда по своєму, так як він думає що буде правильно,але не думаючи який може бути потім результат. Ні-ні, я не можу сказати, що вже забула як він вчинив з моїм батьком, але не можу сказати, що пробачила. Осад на дні завжди залишається, хоч і як виявилось не такий він мені і батько, як для моєї милої сестри.
 

Раптом мої роздуми перервав знайомий приглушений голос, який  доносився з коридору за дверима. Ми з Дмитром зупинилися поглядами один на одного, він лише тихенько показав, щоб я сиділа тихо. Почали вдвох прислухатися, бо та розмова нас двох зацікавила…

- …Впевнений, що Павло ні про що не здогадується? — чулося голос жінки.

- Звісно, — відповів чоловічий голос, низький і холодний. 

- План ідеально спланований. Проект «Нова Вежа» – підставний, гроші підуть нам. Павло занадто закоханий в тебе, щоб помітити, що ти Свєто … як завжди, граєш свою роль ідеально…

Мій здивований погляд перехопив Дмитро, який теж від почутого насторожився та нахмурив брови від злості. Але цікавість хто це обговорює брало вверх нас двох. Ми обережно підійшли до дверей і пригорнулися, щоб краще почути цю розмову…
 

-Ти для нього завжди будеш діяти як магніт, - продовжував чоловік, - Павло не зможе встояти перед твоїми чарами, як і я, але сильно не захоплюйся я вже починаю ревнувати.

-Не ревнуй, котику. Правда мені заважає одне дівчисько, яке крутиться навколо нього. Потрібно зробити так, щоб її не було.

-За що ти переживаєш?,- перепитує її,- Вона його увагу також розсіює. А нам це на руки, як ти не розумієш. Поки в нього шури-мури і він не дивиться за бізнесом, поки ми зможемо поступово забрати все до своїх рук.

-А якщо він дізнається про нас план?

-Зай,він дізнається по моїх розрахунках тоді, коли ми з тобою в нашими грошенятами будемо на Мальдівських островах. Все тільки для тебе, моя любов…
 

Немов відчула, як холод повз по спині. Мені захотілося втрутитися, сказати щось, вхопилася за ручку дверей, щоб відкрити та поставити все на свої місця раз і назавжди, але найбільше мені хотілося зазирнути в їх очі, побачити їхні дії далі. Та Дмитро зумів зупинити, стати стіною цих дверей. Можливо і правильно він мене зупинив від необдуманих вчинків. Ну коли я навчуся спочатку думати, а потім робити? Мене ніколи життя не навчить?

—Ми повинні попередити Павла, — прошепотів Дмитро мені на вухо, стиснувши мою руку, яка була вже на дверях.

—Так, ти правий, — його голос повернув мене до реальності і я змогла відповісти йому, А заодно відчути, як розпочинається справжня боротьба — не тільки за компанію Павла, а й за почуття…