Розділ 10. Сестра.

Катя:

Людині надаються випробування з самих ранніх літ. Я б ніколи не могла собі уявити, що моя мама насправді померла. Я вдячна буду до кінця свого життя чужій людині, яка змогла забрати  до своєї сім’ї маленьке немовля. Я вдячна Богу за маму Ольгу. Її небесно голубі очі завжди могли заспокоїти мої душевні рани, закутуючи в обійми спокійного моря. Поруч з нею я завжди відчувала в безпеці, а зараз я — не я. Як тепер знайти себе? Після того як відкрилася правда всіх років, моментів та деталей. Скільки днів пролетіло за одну мить перед моїми очима, я і не могла всю ніч заснути. Згадувалося дитинство, як мама навчала їхати на велосипеді, як ми з нею всю кухню засипали борошном коли готували пироги. Як в саду лежали на пікніку з фруктами, які ми любили зривати удвох.  Навіть коли народилася сестричка, мама всеодно не припиняла любити мене та віддавати свою частинку любові мені. Я розумію тепер її, як це втратити рідну людину у цьому великому світі. От би Діанка знайшлася, вона для мене ще саме прекрасне проміння світла в житті. Якщо з нею щось станеться, то я не зможу ніколи це собі пробачити.

Похмурий ранок за вікном захмарює мій настрій. Всі ще сплять, місто теж дрімає, лише я одна стою біля вікна на кухні. В думках лише одне: «Ох, Діанко, де ти?». В котре телефоную Павлу, щоб розповісти все, що сталося, але він так і не підняв слухавку. Я маю надію тільки на нього, що він допоможе знайти сестру. Напевно зараз дійсно зайнятий та має справи на роботі, в нього ж справді дуже відповідальна посада та різних робочих питань, і так без моїх проблем в нього завжди забитий день. 
Як на прекрасне диво, на мій телефон подзвонив невідомий номер. 

-Алло?,- з неабияким настороженим голосом промовляю.

-Вибачте, що так рано,- ніжний чоловічий голос окрашує прояви променів світанку за вікном,- Я бачив від вас дуже багато і повідомлень, і пропущених дзвінків для Діани.

-Діана? Як вона? З нею все добре?,- злітають з моїх вуст тисячі запитань.

-Так, зараз ще спить. Я не знаю чи ви пам’ятаєте мене. Я — Юра.

-Ох, Юра, Діанка зараз в тебе вдома?

-Звичайно,- після почутих слів, я вдихнула з полегшенням. Моя сестричка весь час була в свого хлопця. Чому я одразу не згадала про їхні відносини?

-Скажи адресу, ми зараз приїдемо.

-Катю, цього я не можу зробити. Я обіцяв Діані. Вона боїться, що батьки дізнаються де вона та заставлять зробити погане, про те що вона буде жаліти все своє життя.

-Ти про що? Я не розумію.

-Коли Діана прокинеться, я скажу їй, щоб вам зателефонувала. Я думаю краще буде, якщо ви двоє поговорити.

-Юра, будь ласка, скинь вашу адресу де ви зараз. Я обіцяю, що приїду сама без нікого. Юра, ти розумієш? Я відчуваю, що зараз їй дуже необхідна моя підтримка.

-Мені спочатку потрібно з нею поговорити,- в голосі видніється ноти сумніву, і це неабияк проявляється в розгублених словах,- Якщо Діана згідна, то я скину вам повідомлення або зателефоную. Так буде краще.

-Домовились. Буду з нетерпінням чекати на відповідь. Юра, я ж її не ображу. Ти, ж це розумієш?

-Так, розумію.

Як я тільки не старалася переконати його, але все безрезультатно. Після того як поклала телефон на стіл, я присіла неподалік на стілець. Поринувши в роздуми, навіть не помітила як до кухні зайшла мама.

-Тобі також не спиться, доню?,- проходить ближче та ніжно цілує в скроню, нагадує як колись робила в мої дитячі роки.

-Так, не могла заснути від цих всіх новин. Доречі, мам, сестра знайшлася.

-Ох, Бог мій,- схоплюється з радості за серце та сідає поруч,- Розказуй, як моя дівчинка? Де я її можу знайти?

-Вона зараз в свого хлопця Юрія і не хоче нікого бачити, а особливо батьків. В мене взагалі склалося враження, що ви від мене щось приховуєте.

-Катю, я не знаю як це сталося і як я не догледіла, але Діана вагітна.

-Вагітна?,- очі від здивування збільшилися напевно в два рази, чи то навіть в три,- Як вагітна?

-Віктор лише коли почув, що вона завагітніла, неначе з розуму зійшов. Все трощив на своєму шляху, він і свою доньку хотів вдарити та я його зупинила. 

-Бідна Діанка, вона ще така молода.

-Та вона сама ще дитина. Про, які ще діти може йти мова? А, що в школі скажуть? А люди на вулиці та рідні? Поки не пізно я маю вмовити її на аборт.

-Мамо, ти себе зараз чуєш? Тобі важливо, що скажуть люди? І заради репутації ти готова вбити власну внучку або внука? 

-Катю, ти не розумієш,- махає перед мною незадоволенням, але я стою на своєму.

-Ні, може я багато чому не розумію, але зараз їй як неабияк потрібна твоя допомога та підтримка. А підтримка це саме головне, що можеш дати їй саме в цей час. Вона зараз налякана та в розпачі, а ти своїми вчинком хочеш добити та втратити її назавжди.

-Я цього не хочу,- від моїх слів напевно ранило в душі, тому і схилила голову до низу мама. Ніколи нікого не повчала та розуміючи ситуацію сестри, змогла стати наперекір необхідності.

Можливо в майбутньому я буду тримати на руках племінника чи племінницю. Чомусь впевнена, що буду хорошою тіткою для неї чи нього. А Діана і Юра будуть хорошими батьками, я ж на свої очі бачила, які вони закохані один в одного. Якщо це справжнє кохання — вони зможуть пройти попри все. Навіть майбутня дитина це не перешкода до майбутнього щасливого життя. Тільки би все налагодилося, і я змогла поговорити та підтримати небайдужу для мене людину. Мою сестру. Так, може ми і не рідні, але це нічого не змінює. Вона назавжди залишиться для мене сестрою, так само, як і я для неї.