Розділ 6. Гра з друзями.

Катя:

Була б в мене можливість, я продовжила цей вечір назавжди. В теплих моментах спілкування давніх друзів за одним столом, змінює всі погляди на життя. Ти відчуваєш себе потрібною людиною в цьому великому безжальному світі. Світ різносторонніх людей зміг об’єднати нас всіх за одним столом. Не можу повірити, не вже це все таки доля? І саме доля дає нам випробування в нашому коханні з Павлом? Випробування на щасливе майбутнє чи все ж таки на життєвий досвід.
 

-Про, що ти так задумалась?,- взявши мене за руку, ніби повернувши до реальності, запитує Павло.

-Вибач, я задумалась про своє.

-Поділишся своїми думками?,- обіймає за талію позаду, огортаючи в світ приємних спогадів.

-Так, молода парочка наша. Ви не забули, що ви тут не одні?,- злітає з уст Олександра.

-Завдяки тобі не можливо про це забути. Може ти переключишся не на нас. А от до прикладу на молодих красунь поруч біля тебе.

-Саша нас і так забавляє, як може. А ви справді відділилися від нас,- не затихає одна з моїх подруг,- Розказуйте, що ви там так обговорювали?

-Я хотів запропонувати Каті роботу в своїй компанії. Що скажеш, кохана?

-Роботу?,- не відводжу погляду від нього, перепитую повторно,- Яку ще роботу?

-Ти через мене втратила роботу. Я хочу це виправити.

-І ти знову будеш моїм керівником? Ооо, ні-ні, мені вистачило.

-Тоді давай ти прийдеш до мене в компанію і сама вирішиш чи працювати в офісі чи ні. Як тобі така пропозиція?,- стверджує він на своєму.

-І ти не будеш переконувати?

-Та, що мені тепер залишилось,- розводить руками,- І слова зайвого не скажу про роботу, тільки покажу офіс. Ну, що ти згідна?

-А ти вмієш переконувати. Добре, домовились,- від моєї згоди помічаю його щасливу посмішку.

-Ооо, він добре вміє вести переговори,- доповнює розмову Саша,- Ти б бачила як він професійно укладає угоди та контракти з різними людьми. Мені б таку майстерність.

-А ти вправний в іншій сфері, чи не так?,- запитує його Юлька,- А твої сьогоднішні страви такі вишукані та смачні.

-Ооо, дякую. Дорогенька моя, лише ти одна помітила, як я сьогодні старався та готував для вас. А де хто подзвонив в останній момент, щоб я все організував та навіть не подякував.

-Якщо ти зараз про мене? То взагалі ти мені ще маєш дякувати. Ти лише поглянь, яких я тобі красунь привіз.

-Добре, не буду тоді сперечатися з тобою, бо це завжди виходить марно,- з посмішкою проговорив його друг.

-І так, в мене є чудова ідея,- перебила їх розмову Віка,- Давайте зіграємо в гру та ближче дізнаємося один про одного.

-Цікаво, а що ж за гра?,- запитую вже я, бо мені справді подобається її задум.

-Гра називається «Я ніколи не…», і правила дуже прості в цій грі. Кожному наливається змішаний алкоголь в бокал, що робить кожен один одному. Та кожен по черзі має сказати, що він ще не зробив у своєму житті, а хто вже має в цьому досвід відпиває ковток напою з бокалу.

-Ну тоді полетіли, я згідний на таку авантюру,- згодився одразу Саша та почав всім наливати в бокали вино.

-Якщо так, тоді і я згідна,- почала підтримувати також Юля Та тягнеться до пляшки з іншого алкоголю.

-А нам є сенс в це грати?,- шепоче мені на вухо Паша та не відпускаючи зі своїх обіймів.

-А тобі є, що приховувати?,- зацікавлено та пошепки запитую його.

-Агов? А ви з нами?,- невідривно запитує знову Саша та лише споглядає в наш бік крізь весь стіл,- І, що скаже наша чудова парочка цього вечора?

-Я підтримую ідею, а ти, Пашо?,- цікавлюся його відповідю.

-Я за рулем, тому пас. Грайте без мене.

-Ооо, ні-ні. Це не підходить, якщо граємо, то граємо всі. А ти, Коваленко, можеш залишити своє авто біля мого ресторану. Нічого з ним не станеться за одну ніч. Чи ти боїшся, що твої тайни дізнаються інші люди?

-Добре,- нервово споглядає на нього Паша,- Згода, я теж в грі.

-Що ж давайте я розпочну, щоб ви зрозуміли як грати. А потім кожен вже буде казати по колу.

-Ох, як це інтригуюче,- схвильовано говорить інша подруга.

-Я ніколи ще не літала в літаку,- відпивають по черзі всі, крім мене та Віки.

-Ооо, Катю не вже ти ще теж не літала літаком?,- запитує в мене Віка,- Я так цього боюсь, що ніяк не можу наважитись.

-В мене навпаки не страх, а можливості не було. Так, і хто в нас наступний?

-Моя звісно черга,- з переживанням говорить Юля та піднімає високо бокал,- Я зрозуміла суть гри. Тому, я ніколи не була закохана в свого викладача.

-От же ти негідниця,- раптово для всіх промовляє Віка та все ж таки відпиває ковток напою, за її прикладом повторює і Саша.

-Я так і знала!,- скрикує від радості Юлька та не відриває погляду від подруги, яка сидить поруч,- Я знала! Це Вадим Владиславович, чи не так? Я вгадала?

-Юля, мені здається, чи ти забагато собі уявляєш? А хто це, залишиться для тебе загадкою.

-Та скажи, мені ж цікаво,- умовляючий погляд подруги не зрівняється зі сталлю Віки,- Я ж тепер спокійно не зможу заснути поки не дізнаюсь. Ти, що хочеш, щоб твоя подруга так мучилася?

-Юля, це ж не так важливо. Це ж просто гра,- намагаюся заспокоїти поведінку подруги.

-Добре, Віка не скаже,- одразу переключає свою зацікавленість на іншу людину,- А ти хоч признаєшся, що за викладачка змусила в себе закохати?

-Ох, Юлько, ніколи б не подумав, що ти мене про таке запитаєш,- мовить спокійно Саша,- Це було давно і не дуже довго в студентські роки. Її звали Каміла Андріївна.

-Та ну, друже. Якщо не помиляюся це ж була викладачка з англійської.

-Не з англійської, а з французької. І ти б знав, який гарний в неї французький, а особливо поцілунок.

-Ні-ні, не хочу слухати далі продовження,- перебиває його розмову Юля та всім демонстративно показує, як вона закриває вуха,- Давайте, далі продовжувати поки в мене не почала грати фантазія. Катя, твоя прийшла участь в грі.

-Я навіть не знаю, що таке може сказати,- довго перекидаючи свої думки, все ж таки наважуюсь сказати,- Напевно, я ніколи не каталася на ковзанах чи роликах.