Розділ 5. Знову разом.

Катя:

-Ооо, поглянь. Катю, вони йдуть до нас,- не замовкає від радості подруга, яка вказує в бік до сцени.

-Віка така щаслива,- намагаюся перекричати її схвальні оплески для переможців.

-Звісно, вона давно хотіла кудись поїхати та відпочити, а тут така нагода випала.

-Дівчата, ви лише погляньте,- обіймає нас з радості подруга та показує виграний приз,- Це ж поїздка на пару днів в Мигово. Не можу в це повірити.

-Вікуля, прийми мої вітання. Ця відпустка піде тобі тільки на користь.

-Звісно, і я теж підтримую слова Каті. Правда я б теж все віддала, щоб поїхати туди.

-Це не проблема. Ось тримайте,- віддає свій приз моїй подрузі загадковий принц. Від такого неочікуваного повороту долі неочікував ніхто, навіть сама Юля.

-Ні-ні, не потрібно. Я просто так сказала.

-Ні, що ви пані. Я від щирого серця віддаю вам цю можливість.

-Якщо так, то дуже вам дякую,- повільно забирає з його рук конверт,- А щоб ви хотіли навзамін? Бо мені не зручно, ось так просто прийняти від вас подарунок.

-Тоді, можливо ви виконаєте одне моє бажання?,- так і заграла його шалена посмішка, яка виглядає з чорних країв карнавальної маски.

-Юля, подумай добре, чи воно дійсно тобі потрібно?,- хочу її відмовити, щоб її уберегти від цього ненормального, бо від нього не знати, що можна очікувати. Не хочу, щоб він її скривдив.

-Так-так, подумайте. Хоч моє одне бажання, досить легке та просте,- запевняє її, а мені відчувається, що щось тут не так. Тільки би дізнатися, що саме.

-Катю, ти так за неї переживаєш. Не хвилюйся, вона вже не маленька і має свою голову на плечах,- встає на його сторону інша подруга. Ох, якби вони знали, що тільки-но відбулося в альтанці у саду, то вони б так зараз точно не говорили.

-Так, дійсно я сама приймаю рішення. Давайте своє бажання, постараюся його виконати, заради цієї події.

-Я бажаю один танець.

-Просто танець?,- здивовано перепитує подруга,- Це легко можна організувати. Можемо хоч зараз йти на танцмайданчик.

-Ооо, ні-ні. Один танець з твоєю подругою Катериною, та тільки з нею,- та самовпевнено доповнює паузу, яка повисла від наших здивувань,- Я впевнений, тобі вдасться її умовити.

-Я точно пас,- одразу після його слів вставляю на емоціях,- Я не буду цього робити. А взагалі я не вмію танцювати.

-Чому мені здається, що ви зараз брешете?,- вперто споглядає, та я намагаюсь не звертати на його пронизливий до жаху погляду.

-А вам і не здається. Та чому я взагалі маю з вами танцювати? Ось погляньте скільки тут інших дівчат. Чому саме я?

-Ну, Катюша, будь ласка, заради мене по танцюй з цим незнайомцем,- а Юля знає, яким способом мене переконувати, навіть зараз це виконує.

-Бо тільки ви мені запали до душі. Та ви мені винні один танець, чи вас ще раз…

-Ні-ні,- рукою встигаю прикрити його губи, перед тим, як він майже зміг сказати про поцілунок,- Танець, так танець.

-Хм,- від його не приємного бурчання, опускаю долоню, яку він одразу схоплює та притягує до себе. Я від цього вмить опиняюся поруч з ним,- Ось так було потрібно одразу вам погодитися.

-Що не зробиш заради подруги,- забираю свою руку, але його чоловіча впертість не дозволяє цьому відбутися.

-Чи заради того, щоб я мовчав про поцілунок,- шепоче мені на вухо, щоб ніхто інший не почув нашу таємницю.

-Одне іншому не мішає. Чи не так, принце Адаме?,- не звертавши на моє запитання, він провів мене на середину танцмайданчику одразу, як тільки почалася повільна музика,- Не вже знову вальс?

-Ви ж не забули як танцювати?,- з посмішкою нагадує мені мої ж слова. Розпочавши плавні рухи нашого дуету, нас підтримали інші охочі кружляти в темпі вальсу.

-Чому все ж таки ви обрали мене?

-Поцілунком я думав нагадати про себе, але ти мене так і не впізнала. Можливо зараз ти згадаєш про мене.

-Хто ти?,- запитую його під час руху у танці.

-Той хто тебе дуже сильно образив,- починає мене кружляти однією рукою в шалений ритм музики, як тільки я опиняюсь поруч в його обіймах та музика зупиняється навколо,- Я той хто втратив тебе і не знає як повернути твою любов.

-Пашо?,- не можу відірвати погляду від цих сірих очей навпроти. Як я одразу не впізнала ці очі з тисячі інших поглядів.

-Так, моя Катерино,- його слова заставляють мене усміхнутися та серце битися щосили частіше. Що зі мною відбувається? Я не можу і кроку пустити, я завмерла на місця. І мені здається, що все завмерло. Є тільки я і він, більше нікого навкруги,- Катю, нам потрібно поговорити, та тільки не тут,- проводить мене за руку через весь зал до виходу на терасу.

-Пашо, як ти тут опинився? Звідки ти дізнався де я буду?,- одразу запитую, як тільки він закриває за нами двері ресторану.

-Мені допомогли не байдужі люди.

-Я маю догадку про кого ти це говориш.

-Це все не важливо. А важливо те, що я виявився повним дурнем. Я мав одразу тебе вислухати та повірити в твої слова, а не слова інших людей.

-Пашо, я не знаю, що і сказати,- проходжу до поруччя сходів, а він повторює це за мною та стає поруч.

-Я розумію тебе. Я все виправлю, ти тільки пробач мені.

-Я давно пробачила. Просто я така людина, що не можу довго тримати образу,- так я правду кажу. На кожну образу в мою сторону, я без роздумів завжди прощаю. Це в мене так виробилося напевно після того, як тато мене в дитинстві вдаряв, а мама після того приходила в мою кімнату заплакана і просила його пробачити, бо він насправді не хотів мені нашкодити.

-Ох, Катю. Моя ти, Катя,- невпинно від моїх слів підіймає мене на руки та злегка крутить на місці, від цього ми обоє щасливі, радість на наших устах цьому підтвердження.

-Зачекай, зачекай. Поклади мене, будь ласка, на місце.

-Звичайно, моя королево.

-Взагалі-то, я сьогодні принцеса,- заперечую його словам, показуючи на своє вбрання.

-Знаю, але в майбутньому,- поправляє за моє вухо пасмо волосся з обличчя,- Я більше не зможу бути без тебе, без моєї королеви.