Розділ 4. Незнайомець принц.

Катя:

Що може бути краще, чим зустріч подруг. Щоб ось так зібратись втрьох, в нас довго не виходило. А зараз ми в чарівній атмосфері, де одягнені як принцеси з дитячих казок. І за це все ми маємо дякувати Вікі, що запросила у свій світ мистецтва. 

-Катю, ти б могла подумати, що ми будемо головними героями з казок?,- мрійливо запитує мене інша подруга, яка уважно роздивляється прикрашений зал ресторану, в якому ми знаходимося.

-Ніколи б не змогла це уявити, але Віка змогла перетворити все це в фантастику.

-Я просто робила свою роботу. Ви ж знаєте, що воно мені приносить одне задоволення,- звертається Віка до нас, спокійно не відриваючи погляд від перегляду всіх навколо інших персонажів, тримаючи в руках свій бокал з шампанським.

-Тому, ти пішла вчитися не на ту професію?,- підловлює розмову вже і Юля, відходить від фуршету з канапе та зі своїм коктейлем, який тримає в руках вже давно.

-Це вже не важливо. Дівчата, головне, що я змогла знайти себе. Знайти те, що приносить мені задоволення найбільше,- розвертається до нас, впевнено запитує,- От скажіть, що вам більше до душі?

-Якщо серйозно так подумати, я б нічого не змінювала. Мене все влаштовує і моя робота, і мій хлопець, і все навколо. А ти про, що так задумалась, Катю?,- кидають на мене одразу свій погляд подруги.

-Та ні, нічого такого. Я просто задумалась, а що я б хотіла зараз змінити? Моя робота приносила мені тільки задоволення, бо я раділа як інші щасливі від моєї творчості в проєктах. Але я вже і так залишилася без роботи. 

-А хлопець ще те чудовисько,- перебиває мене Віка,- Може, дійсно добре, що ви розійшлись.

-Так, дякую Юля, що нагадала. Я ще без хлопця залишилась,- упускаю свої очі до низу, щоб скрити своє розчарування.

-Та не засмучуйся ти так, зараз тобі якогось принца знайдемо. Ти лише поглянь скільки людей сьогодні прийшли на вечірку.

-Я згідна з Вікою, ти поглянь на цих красенів. Я впевнена за цими масками, що на їх обличчях, точно знаходяться справжні та красиві чоловіки.

-Ні-ні, мені вистачить цих ваших принців. Дівчата, ми прийшли сюди веселитися, чи знову сумувати?

-Звісно веселитися,- бадьоро вимовляє Юлька та тягне нас в бік до інших людей, які танцюють,- Ходімо зривати танцмайданчик!

Як ми не впиралися та не можливо не втриматися, щоб не танцювати під шалену музику. Весь смуток та жаль позаду, сьогодні ми з подругами відпочиваємо та танцюємо, випиваємо та сміємося. Розказуємо старі наші історії та невпинно випиваємо коктейлі один за одним. Кожен ковток алкоголю робить цей вечір веселим, чи я просто намагаюся так думати. Чи я просто, так намагаюсь стверджувати, щоб залити свій біль. Після ще одної гучної пісні рок-групи, що виступала на сцені, заграла ніжна мелодія. Спокійний тембр нот нагадало всім про повільний танець. Моїх подруг першими запросили на танець чарівні персонажі. Один був в темно-зеленому костюмі принца, а інший в костюмі лицаря. Щоб не танцювати та трішки відпочити від цього шуму, вирішую подихати свіжим повітрям, залишаю зал та виходжу на терасу ресторану. На ній нікого не було, а тільки тиша та яскраві зорі освітлювали цей вечір. На дворі вже спустилася сходами до альтанки з червоними трояндами, яке було освітлено жовтими гірляндами. Все виглядало, як справжня казка. Або навіть більше, мені нагадало це як в бабусі біля будинку, вона дуже полюбляє свій сад з квітів.

-Вибачте, я напевно тривожу ваш спокій?,- голос в темноті позаду мене змушує мене запанікувати та озирнутися. Я думала, що я одна тут, тому спокійно зайшла та спостерігала за квітами, які огорнули вже альтанку сповна.

-Перепрошую, що ви сказали?,- запитую я в незнайомця, який стояв перед мною одягнутий в костюм темно-синій, та з золотистими кольорами речей на ньому.

-Ці квіти неймовірні, та мені здається ви набагато прекрасніші за будь-які квіти на Землі,- з твердими словами та кроками опиняться поруч, але шкода, що за цієї маски я не можу розгледіти обличчя співрозмовника.

-Ви можете і помилятися, навіть найгарніших троянд є свої болючі шипи.

-Звісно,- його мила посмішка видніється дуже помітно в темноті через краї маски,- А чому красуня Белль не танцює, а переховується від інших тут?

-Немає з ким, подруг вкрали на повільний танець.

-Я думаю, це не проблема,- подає до мене свою руку та злегка робить поклін,- Дозвольте запросити вас на танець?

-А якщо я відмовлюсь від пропозиції?

-А ви, не відмовляйтеся,- підходить ближче, що відстань між нами втрачена в одну мить. Бере мою руку у свою, а іншу мені за талію, де я швидко опиняюсь в його мужніх руках,- Ви вмієте танцювати вальс?

-Я…я навіть не згадаю зараз, як правильно,- розгублено від хвилювання промовляю та намагаюся зазирнути в очі чоловіка навпроти.

-Я вам допоможу. Ви тільки довіртеся мені знову,- підтримує міцно мене, а я невпевнено кладу свою долоню на його плече,- На раз, два, три. Прямуємо праворуч.

-Я давно не танцювала,- сміюся зі своєї незграбності рухів.

-Ооо, я теж,- не встиг він договорити, як над нами заграла музика вальсу та засвітились ліхтарі в саду,- У вас чудово все виходить.

-Рада це чути,- в одну шалену мить незнайомець закручує мене в неймовірний та одночасно тендітний танець вальсу, змушуючи серце битися частіше. Особливо коли наші погляди зустрілися в одному подиху.    Його тендітні темно-сірі очі змусили зупинити час навкруги. Ми так і зупинилися на місці споглядаючи один на одного.

-Ви сьогодні як справжня принцеса,- затримує свій погляд на мені, відпускаючи зі своїх рук.

-А ви, який сьогодні персонаж?,- запитую та відходжу ближче до поруччя альтанки.

-Я напевно, ваш принц.

-Невже? Щось ви не дуже схожі на страшного чудовиська, якого всі бояться,- від моїх слів він ще більше розсміявся, від цього я аж зніяковіла.

-Чудовиська зачарували, а насправді в нього дуже добре серце. Чи не так?

-Хм, я не розумію, про що ви?,- роблю крок назад на його кроки мені на зустріч.