Розділ 2. Зустріч друзів.

Катя:

Якщо б у вас була б змогла повернути час назад, ви б нею скористалися? Ні, я не можу сказати, що я шкодую про свій необдуманий вчинок. Чи шкодую, що знову йому довірилася. Навпаки, я так його сильно кохаю, що до останнього подиху моє серце належить тільки йому. І це є сама головна причина всього, що останнім часом відбувається  зі мною.

Ранок наступного ранку, радує тим, що сусідка по квартирі не ночувала вдома, і я зараз спокійно пʼю каву, на стільчику в кухні. В роздумах тільки вчорашня розмова з Павлом, в голові прокручую кожне слово. А на телефоні пʼять нічних пропущених від нього. Що мені робити після всього, що сталося між нами? І чому зі мною він так хотів про щось поговорити? Та і Дмитро теж хотів поговорити про щось термінове, навіть візитку залишив свою, щоб я сьогодні йому подзвонила. А чи варто мені це робити? Мої роздуми перериває дзвінок телефона, який залишився на столі, бо я встала подивитись на краєвид міста з свого вікна. На екрані телефона дзвінок від  Павла.

-Так, Алло?,- з хриплим голосом піднімаю слухавку телефону.

-Ти бачила, яка година? Чому ще досі не на роботі?

-І тобі привіт. Ти мене так просто не залишиш в спокої, так?,- запитую те, що турбує мене найбільше.

-Якже я звик, коли ти відповідаєш питанням на запитання. Ти ж вже знаєш мою відповідь.

-Знаю,- ледь чути мене, говорю тихо та він обов’язково це почув. Я і сама не розумію від кого я так намагаюсь втекти? Здається від самої себе, або все ж таки від людини, яка причинила мені біль та страждання.

-Якщо ти зараз не приїдеш на роботу, я приїду до тебе та з дому заберу, приведу за ручку на роботу, щоб ти відпрацювала обіцяні робочі дні.

-Ти вже не мій керівник, а я вже на сьогодні від просилася в свого офіційного директору. Так що, маю право на вільний вихідний.

-На який ще вихідний?,- здається він неочікував таке почути.

-В мене справи. Бувай.

-Ну-ну, до зустрічі ,Катерино.

Щоб не сидіти та думати чи приїде він сюди, чи ні. В голові зʼявилася ідея - прогулятися нашим чудовим містом. За лічені хвилини була готова до виходу. Світло голубе плаття з білими квітами ідеально поєдналось з молочним піджаком та такого ж кольору сумкою. А розпущене волосся, закладене тоненькою голубою стрічкою, яке завʼязане в бантик, неймовірно доповнює мій вигляд. В таку теплу і весняну погоду, так і захотілося зарядитися ніжним образом. Якщо мені колись хтось скаже, що одяг і певний образ не може вплинути своєю енергією на настрій, то я сповна буду заперечувати. Для дівчини - це як відчувати себе потрібною, відчувати приємні емоції та погляди від чоловіків, які давно не відчували цього на собі.

Прогулюючись театральною площею міста, зайшла до кавʼярні. Замовила собі кави та обід, якраз встигла до обіднього ланчу в закладі. Коли розраховувалася карткою, в мене з гаманця випала візитка. Проте коли підняла, то по її змісту зрозуміла. Це візитка, яку залишив Дмитро, навіть не роздумуючи беру телефон і уводжу номер вказаний з картки на мобільний дисплей та одразу натискаю кнопку «виклик».

-Алло? Доброго дня, я вас слухаю,- на іншому боці лінії вмить чути строгий чоловічий голос.

-Привіт,- розгублено говорю я, хоч перед цим як йому подзвонити була більш впевнена в собі, згодом опановую себе швидко та доповнюю,- Це Катя, ти вчора залишив свій номер. Та дуже хотів зі мною про щось поговорити.

-Я вже думав ти мені не подзвониш. Давай зустрінемось, ти зараз на роботі? Мені приїхати до тебе в офіс?

-Ні-ні, я не на роботі. Я зараз на театральній, в кавʼярні Бакара.

-Я тут неподалік по справах. Якщо ти мене зачекаєш, то скоро буду через декілька хвилин.

-Добре, чекаю на тебе тут,- закінчивши розмову по телефону мені вчасно принесли моє замовлення. Дмитро зайшов до закладу коли я вже пила каву після того, як поїла. Без зусиль помічає мене за столиком, в переповненому закладі людьми.

-Я ж встиг, чи не так?,- сідає навпроти мене та не відриває від мене погляд,- Доречі, ти сьогодні чудово виглядаєш.

-Дякую,- линуть з моїх вуст, а щоки так і червоніють від отриманого компліменту,- Може кави?

-Ооо, ні. Хіба що чаю,- якраз до нас підійшла офіціантка, щоб забрати посуд, та він звернувся до неї,- Дівчино скажіть, а у вашому закладі є чай зелений з бергамотом?

-Так, є звісно. Вам його принести?

-Так, і будь ласка, два десерти на ваш чудовий смак,- помічаю як він їй підмигнув та посміхається, дівчина відповідає взаємністю та теж з усмішкою прийняла від нього замовлення.

-І так, Дмитре,- насторожено дивлюся на нього,- І про що ти хотів зі мною поговорити? Чи ти хотів, щоб я тобі допомогла познайомитись з офіціанткою?

-Хм, ідея чудова та якщо хочеш можемо з тобою поспорити, що вона залишить свій номер і навіть без моїх старань.

-Не вірю, що вона ось так легко поділиться ним. Якщо так, то ти виграв.

-Ну тоді готуйся програвати, - він помітив, як до нашого столику офіціантка несе його замовлення та одразу мило їй почав посміхатися,- Ох відчуваю хтось точно програє.

-Ось ваше замовлення,- кладе на стіл,- Надіюсь вам дуже сподобається десерт з трьох видів шоколаду.

-На вигляд дуже смачний,- він споглядає на бейджик прикріплений на її одязі, де видніється її ім’я,- Ооо, вас звати Тетяна. А ви знали, що у вас дуже приємна посмішка.

-Справді? Дуже дякую вам,- дівчина, а ж розцвіла від єдиного його компліменту. Перший раз бачу, щоб на моїх очах чоловік, фліртував з іншою дівчиною. Та це вже цікаво стає, чи йому вдасться виграти цей спор.

-Таню, а принесіть нам, будь ласка, ще рахунок.

-Так-так, звісно,- залишає юна дівчина нас на одинці, а мені від цього всього стає смішно.

-Катю, я радий, що ти посміхаєшся, бо лише хотів запитати, як ти?

-Давай краще не будемо про мене,- відводжу погляд в іншу сторону, де знаходиться біля бару дівчина офіціантка,- за те, хоч в тебе бачу веселіші справи, чим в мене.

-Хочеш чи не хочеш, а прийдеться, бо мені здається це тебе стосується,- дістає з внутрішнього карману піджака та кладе перед мною стару фотографію, на якій зображені невідомі мені люди. На фотографії видно, що вони веселяться та сміються обіймаючи один одного перед тим як їм зробили фото на памʼять.