7

Привівши себе до ладу після довгої подорожі, Стелла одразу пішла до сиротинцю. Поки йшла знайомими пошарпаними коридорами, то перед очима стояла купа спогадів з не надто щасливого дитинства. Але чим більше згадувала, тим більше розуміла, що дехто був промінчиком сонця в цій непроглядній пітьмі.

Маркус.

Він і справді завжди був поруч. Звісно сильно набридав своєю приставучістю. Але зараз зрозуміло, що він лише піклувався про неї. Як і досі піклується.

Директорка сиротинцю відчинила перед феєю двері до вітальні, де часто люблять проводити час діти. Там і знайшлась дівчинка, що просила про бажання. Вона сиділа сама, подалі від інших, і гралась старою лялькою, якою ще Стелла свого часу бавилась.

Вона дістала з кишеньки зачаровану квітку. Глянула на неї, на дівчинку. А потім усміхнулась сама собі і зробила те, чого б ніколи від себе не очікувала.

– Чи можу я забрати цю дівчинку до себе? – повернулась до ошелешеної директорки.

Та з радістю погодилась на це, бо рада була позбутися дівчинки. З магами складно впоратись, а сиротами вони стають часто, через небезпечний спосіб життя їхніх батьків. Та те, що дівчинка – магиня, пізніше буде для Стелли сюрпризом, бо ж ніхто її про це не попередив, щоб фея не відмовилась.

– Ви прийшли виконати моє бажання? – засяяла дівчинка, коли фея підійшла до неї та присіла поруч.

– Так, мала. Ти не проти, якщо твоєю сім’єю тепер буду я?

Дівчинка верескнула «Так!» і кинулась до Стелли в обійми.

– Як тебе звати? – запитала вона дівчинку, відсторонившись.

– Нонна.

– Готова йти додому, Нонно?

***

Уже коли стемніло, дівчата прийшли до лавки бажань. Повечеряли і сиділи говорили аж до півночі. Стелла пообіцяла, що вони підуть зранку на ринок і куплять новорічних прикрас та одягу малечі.

Вона слово дотримала, і зранку вони пробіглись ринком, скупивши ледь не мішок прикрас, трохи одягу і невеличку ялинку. Та Стелла не змогла пройти повз шарф, що б чудово поєднувався з одним старим картузом. Зваливши на свої горби ще й цілий кошик їжі, вони пішли прикрашати лавку та готувати святкову вечерю.

Час невпинно наближався до опівночі. От-от мав настати Новий рік. Стелла з Нонною сиділи під прикрашеною ялинкою і сміялись з казки, яку сьогодні теж не втримались і купили. Вони вже провели старий рік, а тепер просто чекали, коли наступить новий.

Знизу почулось дзеленчання дзвіночку. Стелла спочатку ігнорувала його, бо сьогодні лавка закрита, але гість був дуже наполегливим. Тож довелось йти відкривати двері, щоб надавати нахабі по голові, доступно пояснивши, що сьогодні ВИ-ХІД-НИЙ!

Та от спустившись, вона одразу помчала до дверей, коли помітила у шибці знайому постать. Радість оселилась на серці, коли до лавки зайшов Маркус. Фея сама собі здивувалась з того, що вона все-таки таємно сподівалась, що він прийде.

– Привіт, – сказали вони одночасно.

Чоловік виглядав на диво зібраним і рішучим, а от Стелла помітно нервувалась, зминаючи поділ новенької сукні.

– Це тобі, – подав він їй коробочку. – Хотів привітати тебе з Новим роком.

Стелла сором’язливо подякувала і відкрила коробочку, щоб явити собі гарний срібний браслет з квіточками конвалії.

– Я його побачив і подумав, що тобі він сподобається.

– Дякую, Маркусе, – хрипко мовила вона, ледь стримуючи всі ті емоції, що бурлять всередині. – Чекай, у мене для тебе теж є подарунок.

Стелла помчала до свого столу і дістала звідти пакунок. Дала його магу.

– Я подумала, що він личитиме твоєму картузу, – ніяково усміхнулась, коли він дістав з пакунку шарф.

– Дякую, зіронько, він чудовий.

На якийсь час запала незручна мовчанка. А потім Маркус видихнув, ніби все ж наважився на те, заради чого прийшов.

– Я б хотів отримати своє бажання.

– А, так, звісно, – Стелла одразу посумнішала і вже хотіла розвернутись, щоб підійти до столу і взяти дзвіночок. Але Маркус несподівано накинув на неї новий шарф, притягнув фею до себе і впився в її вуста ніжним поцілунком.

Перед очима Стелли певно вибухнули сотні зірок, коли вона відчула тепло та м’якість його губ на своїх. Палко відповідала на поцілунок, заривши пальці в його густе темне волосся і притиснувшись до мага як можна сильніше, щоб від відчув, як сильно б’ється її закохане серце.

– Дякую, моя зіронько, за те, що виконала мою найзаповітнішу мрію, – відірвався від її вуст, коли катастрофічно перестало вистачати повітря.

– То ти будеш загадувати бажання? – прошепотіла вона.

– Якщо ти погодишся бути поруч зі мною до кінця наших днів, то в цьому не буде потреби, бо я вже буду мати життя своєї мрії, – усміхнувся Маркус.

А Стелла втратила дар мови. Очі заблищали від сліз щастя.

– Я згодна, – прошепотіла і знову поцілувала свого коханого мага.

Раптом десь з другого поверху пролунав вибух, і фея, тоненько скрикнувши «Нонна!», помчала сходами нагору. За нею поспішив Маркус.