6

Коли зранку Стелла відкрила очі, то аж здригнулась від того, наскільки ж багато світла довкола. Ледь собі очі не випалила!

Проморгавшись, вона все-таки змогла озирнутись довкола і заклякла. Бо вони знаходились усередині снігової кулі! Щит, який виставив маг, обліпило снігом по саму верхівку. Він просвічувався сонцем і сильно різав очі.

– Доброго ранку, зіронько, – сонно пробурмотіли в неї над головою.

– Головне не відкривай очі, – одразу попередила його фея.

– Зрозумів, – кивнув, а потім знову замкнув її у своїх обіймах, – мені в принципі і так добре.

Стелла зашарілась і тілом знову пробігся табун мурашок. Їй теж було добре. Аж занадто. І це справді лякало. Бо закохуватись у свого конкурента це погано. Який би добрий, ніжний, цікавий, веселий та сміливий він не був!

– Нам треба йти далі. Але мені здається, що після вчорашнього я не можу рухатись, – усміхнулась фея.

– Значить будемо повзти, – тихо засміявся Маркус, – бо я зараз ніг взагалі не відчуваю.

Стелла хотіла встати, але то була марна справа, тому вона просто скотилась з Маркуса на сніг із старечим кряхтінням.

– О, ні, кров почала приливати в ноги. Здається, мені кінець.

Маркус впав на бік, обличчям у сніг і зціпив зуби, відчуваючи, як тисячі голочок проштрикують його ноги. До нього підповзла Стелла і погладила по спині, виражаючи підтримку. Усе ж таки через неї він зараз страждає.

– Можеш знайти в моїй сумці яскраво-жовте зілля. Воно нам має допомогти, – здавлено пробурмотів маг.

Стелла нарила в сумці кілька жовтих колбочок, але не могла визначити, яка з них та, що треба.

– Маркусе, тут їх декілька.

Чоловік повернув голову на бік, явивши феї своє червоне від холоду обличчя. Воно їй здалось таким милим і кумедним, що вона не змогла стримати усмішки. Та швидко повернула собі безпристрасний вигляд, поки Маркус був зосереджений на зіллях.

– Це, – тикнув пальцем в одне з них, – випий половину і дай мені.

Стелла виконала його прохання, а потім, крізь біль і зціплені зуби, вона прийнялась за розморозку сніданку на магічному вогнищі, що зігрівало їх усю ніч.

Втома та біль потрохи відступали завдяки чудодійному зіллю, тому було вирішено продовжити шлях. Маркус знищив свій щит, від чого сніг розлетівся на всі боки. Стелла зачаровано ловила на рукавички сніжинки, що здавались золотими крихтами в променях сонця. У Маркуса навіть подих перехопило від її прекрасної щирої усмішки. Фея глянула на нього і зніяковіла від його лагідного погляду.

Нарешті заспокоївши свої серця, вони рушили далі. Вони відчували, що залишилось зовсім трошки. І так і було.

Годинка шляху і вони вийшли до лісового озера, берег якого обріс тисячами кришталевих конвалій. Стелла аж підстрибнула на радощах і ринулась вперед. Легенько торкнулась холодних бутончиків.

Маркус підійшов, і вони почали максимально обережно збирати квіти до зачарованого мішка, щоб випадково не пошкодити крихкі квіточки. Поки йшла робота, маг знову не замовкав, розповідаючи свої історії. Та фея вже сама була рада слухати свого супутника день і ніч.

Коли вони зібрали достатньо квіток, що їх не лише до весняного рівнодення, а й до літнього сонцестояння вистачить, то Стелла зірвала один бутончик і повернулась до Маркуса.

– Ти можеш побажати, щоб ми вийшли з лісу швидко і безпечно.

Маркус глянув на квітку в її долоні, а потім звернув погляд до її очей, знову змушуючи серце тріпотіти.

– Я бажаю, щоб ми вийшли з лісу швидко й безпечно.

Сила потекла жилами феї і квіточка в її долоні засяяла. Вона передала її Маркусу.

– Тепер стисни її в долоні.

Маг стиснув долоню, розкришивши кришталеву квітку і його накрило ледь вловимим відчуттям ейфорії.

За кілька годин вони опинились на тракті, що стелився вздовж лісу. Так само швидко дійшли до найближчого поселення і навіть змогли спіймати диліжанс, що проїжджав крізь нього.

Кілька днів дороги минули непомітно. Та чим ближче додому, тим більш мовчазними та задумливими вони ставали. Тож, приїхавши до свого міста, вони досить дивно попрощались і розійшлись по домівках, перебуваючи в якихось змішаних почуттях.

Стеллі ніби й хотілось відчувати полегшення від того, що більше немає потреби в комунікації зі своїм нестерпним конкурентом. Та от потребу вона якраз таки мала! Саме в ньому тепер була її потреба! Без Маркуса тепер було зовсім самотньо...

Згадавши про самотність, фея кинулась до квіток, зірвала бутончик та наситила його бажанням, яке вона обіцяла виконати.