2

Зранку фея виповзла з ліжка, привела себе до ладу, заплела темно-синю густу косу і подалась до знайомого мага, що завжди на її прохання добував їй кришталевих конвалій. Тепленько вдягнувшись, вона викарабкалась зі свого будинку, насилу відштовхавши сніг, що замів двері. Зачинила лавку, і, поки ховала ключі, вронила рукавичку. Хотіла було опуститись за нею, але її випередили.

– Доброго ранку, сусідко! – вишкірився темноволосий нахаба і подав їй рукавичку.

– Дякую, Маркусе... Уже не дуже добрий... – останнє тихо пробурмотіла собі під ніс, але він почув і лише хмикнув на те.

Стелла обійшла його, та сталося б чудо, якби він не поплентався за нею.

– Тобі нема чого робити? Чого за мною вв’язався? Піди он покради моїх клієнтів, як ти любиш! Якраз зараз найкращий час, поки в мене квітки закінчились!

Лише однією своєю присутністю змушував її закипати. Вічний її конкурент. Маг, що виконує бажання. Правда йому доводиться це робити вручну і не все він може зробити. Але компенсує це тим, що плату меншу бере! У-у-у! Аж зуби у неї скриплять! Жити постійно не дає – усе на зло робить!

– Зіронько, чого така знервована?

– Не називай мене так!

– Добре-добре, не гарячкуй. То в тебе квітки закінчились? Потрібна допомога?

– Дякую, обійдуся, – прискорила крок, та куди там їй проти його довгих ніг.

– Обережно! – скрикнув Маркус і притяг до себе фею, рятуючи від вершника, що гнав вулицею, як навіжений.

– Відпусти мене, – просипіла налякана Стелла і насилу позбулась полону його рук. – Д-дякую.

Торкнулась чола тремтячою рукою і уважно глянула по сторонах, щоб упевнитись у тому, що вулицю тепер можна безпечно перейти.

– Будь обережна, зіронько, – сказав серйозно, звернувши на неї свій темний погляд, що теж прискіпливо оглянув вулицю.

– Якби ти мене не відволікав, то й не довелось би рятувати, – задерла підборіддя і, знову впевнившись, що більше нічого не летить, пішла далі.

– Якщо що, то моя пропозиція ще в силі! – кинув їй у спину.

Стелла хмикнула. Не збирається вона його нічого просити. Он у неї є для цього підходящий маг.

Вона якраз підійшла до його лавки. Стала на ґанку, обтрусила сніг з чобітків і постукала у двері. У відповідь тиша. Стелла постукала ще раз. І ще. Та ніхто так і не відкривав.

– Агов, дівчино! – почулось десь зверху. У суміжному будинку, з вікна другого поверху, виглядала огрядна жіночка із кумедною зачіскою, усипаною бігуді. – Якщо ви до мага, то його немає! Поїхав він!

– Як поїхав? Куди?

– До родичів своїх поїхав, на тиждень-два! Тому нема чого тут грюкати! Ідіть собі з миром, дівчино! – і захлопнула віконниці.

Стелла прикрила обличчя долонями і заспокійливо видихнула. Тижня-двох у неї немає, бо за кілька днів конвалії відцвітуть і знову з’являться лише на весняне рівнодення. Тоді доведеться сидіти без роботи кілька місяців. Звісно у неї є заощадження... Але ж вона обіцяла...

Гарячково зараз перебирала всі доступні варіанти. А їх не так і багато! Піти самій до Лісу Химород, що означає вірну смерть. Або звернутись до іншого мага. Їх таких в їхньому невеликому містечку всього троє. Після від’їзду одного з них, залишаються лише старий дідок, що вже ледь пересувається та... Маркус...