Скільки років себе знаю, стільки навколо все виглядало, як зараз. Мати в дитинстві розповідала, що колись все було по іншому, але після протестів, акцій і бажання покращити життя по всьому світу почалась зміна у кожній начебто не примітній деталі. Тепер тут кожен живе, як хоче. Ми не маємо будинку більше 5ти поверхів, та і квартири мало кого цікавлять зараз. Тож наша сім'я також живе в приватному будинку. Колись в далекому 2025 році світ побачив нове суспільство. Все що для мене зараз здається звичайним, то колись було не цікавим навіть для розмов. Моя мати була вчасником нового суспільства, тож вона ніколи не вважала поганим те, що хлопці одружуються один на одному. Якось, коли я був зовсім малий, ми втрапили на весілля двох дівчат, тоді мені захотілось стати дівчиной. Скрізь було тільки щастя, ніхто не був занадто п'яним, щоб створити неприємні ситуації, але ніхто не був і занадто тверезим, щоб сумувати. Здавалось, начебто вони всі обізнані, коли досить. Всі вони, крім мого батька. Мої батьки розійшлись, коли мені було за чотирнадцять років. Я не вважав їх шлюб чимось поганим, бо не було б мене, як би не вони, але іноді, я гадав, що краще вони б розійшлись раніше. Моя бабуся завжди казала, що я занадто розумний, щоб не зрозуміти, але мені хотілось не зрозуміти, хотілось поважати його і вважати, що мій батько не був поганим чоловіком. Може й не був, але батько він нікудишній. Як для мого віку, я міг сказати, що у мене було веселе дитинство, але надалі він мало що розумів. Ми ніколи не розмовляли. Одного разу, він зателефонував мені на 16ти річчя і розповів, що хотів би бути зараз зі мною, але краще там, аніж зі мною. Я не кохав свого батька, він зраджував моїй мамі, пиячив і крав деякі речі, що не коштували багато. Щось на кшталт жуйки чи ще що. Його нова дружина не була набагато краще мами, вважаю, він просто знайшов когось задля того, щоб не відчувати себе нікчемним. Він зовсім не був таким. Батько завжди розумівся в деяких речах, які розглядала фізика, математика, і ще в чомусь, я дійсно не пам'ятаю. Якби не його кохання з алкоголем, можливо, з нього видався би вчений. Доречі, його звуть Лексій, тобто мати казала мені, що Олексій - граматично, але його ніхто ніколи так не звав. Перша буква в імені ніколи не рахувалась, взагалі-то ім'я вважалось не головним. Як назвеш себе, таке ім'я і будеш носити. Я ніколи не змінював своє, бо вважав, що це неповага до матері, бо саме вона мене назвала, а вона витерпіла досить багато неповаги. Мене звати Лев. Ні, справді, іноді всі гадають, що я його вигадав, та наврядчи хтось хотів би зватися Левом. Я ніколи й не запитував, чому саме Лев і мені ніколи не розповідали тож я просто зжився з ним, як із чимось моїм.
Новий світ, як називала його моя бабуся, - дратуючий. Кожен може робити, що йому схочется. Я був народжений в 2028, тобто 17 років тому. Єдине, що розвивалося нереально швидко - це технології, які я ніколи не вподобував, але мої однолітки були захоплені не справжнім життям. Тож на вулицях було досить мало людей, та вони завжди були у когось вдома, що й дратувало мою бабусю, бо до неї в гості заходило багато людей за день. Транспортування було дуже легким. Знаєте, всі кохалися з ліфтоком. Вони з'явились досить давно, коли мені було років 5 чи 6, але ліфтоки досить швидко поліпшувалися і на зараз є в кожному будинку. Один такий займає не багато місця, зазвичай він стандартного розміру, близько 1го метра в шир і 2ух у висоту. Іноді їх роблять під замовлення, у тому випадку, якщо ти сильно розкормив свою дупу. Так що ця штука працює на електроз'єднанні й ти можеш потрапити в кінець іншої частини міста за хвилин 10, якщо максимум. Тож подорож до кожного будинку займає всього секунди. Але до кожного місця є свій пароль, тож крадіям це не дуже допомагає. Взагалі-то, їх і не багато залишилось, бо кожен знаходиться на своєму місці. Професія і все таке інше, кожен задоволений життям, я гадаю. Та чи може взагалі бути все погано, коли все добре? Тобто, мені завжди казали, що ні, але я можу довести, що це брехня. Я ніколи не вважав, що гарне життя - це добре. Можливо, тому що в мене не було поганого життя. Надалі, я не дуже вдавася до філософії в житті, бо нікому це не потрібно. Навіщо думати про щось, коли це може зробити за тебе хтось інший? Ось таке було нове суспільство. Я не вважав його поганим, бо жив із ним із самого народження, але коли мені розповідали про минуле, я хотів повернутися назад і не дати трапитися тому, що трапилось. Але що я міг би вчинити? Я був би ще одним протестантом чи ще що.