Глава 6

Велична  кітцуне ніяк не могла перестати думати про хаос, що все більше насувався і десь у глибині душі дуже сподівалася, що в цьому всьому замішаний її лицар. Розмова з Нанае лише додала переживань дівчині і медитація тепер стала для неї катуванням, а не розслабленням. Кожен раз, як вона закривала очі, намагаючись поринути у вир спокою, перед її обличчам була постать її коханого. Такий недосяжний, такий далекий, але такий рідний..
—О. велика богиня, прошу вас про милість і поблажливість до нашої родини. — Краєм вуха почула лисиця молитву десятилітньої дівчинки, яка  повернула її до реальності. Давно чисті душі не приходили до храму великої кітцуне. Богиня прислухалася до дівчинки і усмішка на її обличчі зникла.
—О. дитя, я обіцяю, я знищу всіх валькірій.. —прошипіла Касай і розчинилася в повітрі
***
—Тобі нікому допомогти. Мірай, краще здайся одразу — продовжував свою тираду Такеро

—Ти ж знаєш, що я можу рознести тут все і дістати  аж до твоїх друзів.— засміялася дівчина.
Мірай стояла повністю шокована.
—«Вони помітили їх. Дідько»— вилаялась в думках валькірія. Все. що роїлося в її думках це як би скоріше відвести цих двох від Рана та Юки. Дівчина, що ще нещодавно ледь не вбила цих двох преживала за них сильніше, ніж за когось ще. В душі вона розуміла, що саме цим не схожа на своїх братів та сестер, що вона слабка і схильна до людського, неправильна. Але сердце її так шалено калатало і молило аби дорогі їй люди жили.
—Що ж ти мовчиш, о люба, Мірай,—смішок зірвався з губ сестри і вона знову метнула в дівчину мечі. Відьма встигла ухилитися від них, але тіло майже не слухалося і стояти на ногах ставало все важче.
—Настав час закінчувати, — Такеро з'явився за спіною Мірай і пронизав її списом. Червона кров потекла з її губ і тіло зрадливо впало на землю. Краєм ока валькірія зиркала на дівчину  в сукні і, як вона готується завдати останнього заклинання
—Мабуть ти маєш рацію.Але дивитись на її безпомічність така насолода, любий брате. Що ж, люба сестричко, не переживай твої друзі приєднуватися до тебе зовсім скоро, а поки відправляйся до безодні!. — Валькірія смерті змила вгору і сказала якісь слова. Через шум у вухах Мірай не змогла їх розчути, але по величезній кулі, що ставала дедалі більше, вона зрозуміла задум супротивниці.
— Вставай! — пролунало в голові відьми — Ну ж бо, захисти їх!
-—Що?, Хто ти?
Сміх Тенрі ставав все гучнішим і хмара почала розростатися. Мірай лише дивилася на це не в змозі допомогти. Заціпенніня. Сили покидали тіло, а в голові голос лунав все гучніше і гучніше аж поки не заполонив все єство відьми 
***
—Братику, що це? — Юкі дивилася на тінь, що наближається.
— Дідько, Мірай! — хлопець щосили ринувся у бік хмари — Сестро, йди подалі звідси.
—Брате!
—Я впораюсь. Шостий стиль, стиль блискавки. — хлопець прискорився і щосили помчав туди.
***
—Я нічого не зможу зробити… Пробачте… Юкі, Ран…
—Не дозволю!! Цього не буде, ніколи ! —Голос пульсував у крові, він розносився по всіх клітинах і тіло відьми почало пульсувати червоною аурою. Мірай відчула печіння і схопилась за горло. Тіло ніби намагалося щось випустити і вона не могла це стримати. Лють і величезна сила наповнювали вени та артерії, струменіли в кожній клітині. Вони обдавали безладним жаром аби тільки вирватись 
В одну мить все змінилося і темні хмари як і куля зникли разом з тілом відьми
—Що сталося? Де вона? І як вона змогла перервати мою теіхніку? — Нарігару і Такеро почали оглядатися
—О, я тут, —озвалась Асахі. Валькірії повернулися і з подивом дивилися на відьму, що ширяла в повітрі. — Ви дуже дарма перейшли мені дорогу, дорогі вороги. — її голос був дуже злий і чітко розносився між деревами. — П'ята брама, брама вічності —за спиною дівчини з'явилися ворота з яких почали виходити монстри і прямували вони до валькірій.
Супротивники напали на відьму разом, але дівчина вмить зникла і опинилася за їхніми спинами, ударивши обох ногою. Нарігару і Тенрі впечаталися в землю, а Асаха відчула печіння в грудях.
—«Твоє тіло надто слабке для цього. Тобі варто зупинитися»—Мірай намагалася взяти контроль над тілом, але відьма була надто сильна. А. можливо, жага захистити її друзів, її родину, єдиних близьких тут людей надавала їй наснаги продовжувати цей бій 
—«Ні. Це моє тіло і вони поплатяться за те, що зробили.»
—Прийшов ваш кінець. — Асахи випростала правицю і в ній з'явилася довга срібна коса. —Останні слова?—  Зловісна усмішка загорілася на її обличчі, коли коса немов розрізала повітря, але удар пролетіла повз валькірій. Вони зникли...