Глава 5

Ще рано-вранці Ран і Юкі копошилися внизу. Ці звуки долинали до Лізи і виривали її зі сну. Зла і пошарпана вона попрямувала до низу, щоб з'ясувати, що відбувається. Спустившись, відьма помітила повний хаос у бібліотеці. Всі книги купою лежали на столі, а артефакти були розкидані по всьому периметру.
—Що ви тут влаштували?! — Здивовано скрикнула вона. В глибині душі дівчина з хвилюванням і трепетом розглядала ці жахливі купи цінних предметів.
—О, Асахи, ви прокинулися — визирнула із-за полиці Юки. — Ви тільки не переймайтеся. Я потім покладу все як було
—А, ну.,
—О, Асахі - сама, добре що ви прокинулися. Збирайтеся.
—Що? Куди? -—Дівчина щипала себе за руку, але це схоже був не сон. 
—Потім все побачите. Швидше, будь ласка
—А, ем.. Добре.
За кілька хвилин відьма спустилася вийшла надвір. Перед їхнім будинком стояв невеликий, трохи старий віз, до якого був пов'язаний просто прекрасний жеребець. І це б, можливо, походило б на прекрасну подорож, але темні хмари що все більше згущались над землею віяли чимось не добрим.
—У нас є кінь? — намагалась відволіктись від думок відьма. Вона хотіла погладити його, але жеребець став дибки і загарчав на неї
—Пані, не торкайтеся мене -—Ліза відстрибнула на метр від коня і з жахом дивилася на нього.
—Р-ран?
—Він самий, — видихнув кінь
—Братик люб'язно погодився відвести нас.— хихочучи пояснила Юки, сідаючи у візок. — Застрибуйте,. Пані. Нам варто поквапитись
—Ага, — кивнула відьма, сідаючи поряд.—І все ж , Юкі, куди ми їдемо?

—Це секрет. Все самі побачите. Не хвилюйтесь!— голос дівчини був максимально життєрадісним, але Ліза чомусь пітніла. хоча навкло ставало холодніше і піднімався вітер
Тиша повисла між друзями. З часом Ліза настільки захопилася химерними рослинами навколо, що зовсім не помічала нічого іншого. Звичний їй ліс ставав магічним.
— Ми майже на місці, пані— відьма вже з цікавістю дивилася вперед, коли Ран почав набирати шалену швидкість. Колеса воза заторохтіли, а її основу почало хитати з боку на бік. Ліза схопилася з сили за борти і заплющила очі. Було страшно, що їхній спосіб пересування зараз розвалиться. Вітер з силою дмухав прямо в обличчя, а після дівчина  відчула бризки води.  Шум схвильованих хвиль змусив її розплющити очі. Усі троє стояли біля урвища. Внизу було лише море, темне страшне. Небо сіре, зовсім не дружелюбне. Відьма озирнулася і зрозуміла, що це лише маленький клаптик землі, що височів над морем.
—Що ми тут робимо?—тремтячим голосом намагалася з'ясувати відьма. Вона дивилася на Юки і Рана, чиї очі з безумством дивилися на неї і вони зробили крок до дівчини. Від страху Ліза відступила назад, але більше не було куди відступати,адже внизу був обрив.—Якщо це розіграш, то це  не смішно
—Ми і не сміємося, пані—Ран дістав з ножен меч, а Юкі вдарила палицею по землі. Хвилі піднялися ще вище і вже майже діставалися спини відьми
—Самі стрибнете чи нам допомогти? -— голос Рана ехом рознісся по всьому простору
—Що ви кажете? Та що з вами? Досить,  будь ласка. Навіщо вам це?! — Серце стиснулося, коли Ліза зробила ще один невеликий крок назад. Вона була впевнена, що це лише сон. Але перевіряти було страшно. Юкі ще раз вдарила палицею по землі і від скелі відвалився шматок, саме той, де стояла відьма. Ліза полетіла вниз, побачивши як зверху її накриває хвиля. Холодна вода вдарила її в обличчя і дівчина почала задихатися. Вода повністю взяла її у свій полон. Ліза намагалася виплисти, але навколо було так темно і хвилі знову і знову занурювали її все глибше і глибше. Холодні темні води затягували тіло у пітьму і сил боротися вже не вистачало...
—«Невже це кінець?»—відьма розслабилася і віддалася у вир моря, яки і радий був прийняти її в свої глибини

***

Тінь швидко рухалася коридором, змушуючи погойдуватися язики полум'я на фетельках. Звук гострих каблучків ставав все виразнішим і незабаром величезні двері в тронну залу відчинилися з надзвичайним гуркотом, а в отворі з'явився хлопець з чорною маскою на пів обличчя і білим волоссям, що прикривало одне його око.
—Адам, що привело небе сюди? -—Дівчина, що сиділа на троні, навіть не подивилася в його бік, вона лише вальяжно закинула ногу на ногу і облокотилася на спику трону із заплющеними очима.
—Пані, у нас погані звістки —сказав він
—Так? І що ж могло статися в моєму королівстві? -—Без особливого ентузіазму поцікавилася королева
—Ваша величність, вергерти руйнують наші кордони. За три дні половина поселень знищене вщент, а від людей не залишилося і сліду, вони ..
—Це все? —Королева опинилася поруч з хлопцем і повернула голову в його сторну, подивившись прямо в очі, а вже через них пробираючись у серце. Її фіолетові очі сяяли від цієї новини, а губи розпливлися в посмішці. На обличчі гінця застиг жах, коли з-за спини його коханої королеви з'явилися крила у вигляді іржавих ланцюгів. — Що ж ти замовк,любчику?— Гонець упав навколішки перед нею, його тіло трясло, а на очах з'являлися сльози. Він не зміг вберегти її. Він не зміг врятувати свою кохану від цієї отрути ненависті та болю, що полонила її серце. Дівчина лише хмикнула і попрямувала до виходу з тронної зали
—Ваше королівська величносте, чому .. -—Дівчина зупинилася і високо піднявши голову сказала:
—Тому, що мій коханий, Адаме, це королівство прогнило до кісток. —одразу дівчина закашлялася кров'ю і побачила, що її пронизав святий меч. Вона подивилася на хлопця і посміхнулася так щиро, як колись, коли вона була маленькою.
—Вибачте, ваша величність —зі сльозами промовив хлопець
—Все прогнило, але не ти, мій дорогий підлеглий. Це ти пробач мені. —Смуток стерлася з обличчя королеви, коли його окропила кров хлопця. Ланцюги пронизали його тіло і відкинули в стіну. Останнє, що тримало її від перетворення в валькірію померло разом з її любов'ю.
Королівство горіло.. Крики лунали від усюди.. Хрускіт кісток і радісні вигуки монстрів полонили його. Королева дивилась на це з далини і десь в самому куточку сердця їй було боляче.
***
—Юкі, ти впевнена, що нам варто це робити? — Ран з переживанням дивився на темні хвилі, що врізалися в скелю.
Юкі не встигла відповісти. У парі сантиметрів від її обличчя в землю впилися чорні ланцюги, які піднялися над бурхливим морем. Гучний сплеск почувся внизу і вгору злетіла тінь. Ран та Юкі вже знали, що це Асахі, але дівчина виглядала інакше. Ланцюги виходили з її спини, все тіло було блідим як порцеляна, а очі замість філетових стали червоні з білосніжними віями.. Вона не висловлювала емоцій, лише висіла над морем. Червоні краплі стікали зі спини дівчини, поки вона повільно спускалася до Юкі та Рана.
—Ви найстрашніші друзі на світі.
—Вибачте, пані — вони обоє стали перед нею на коліна і вклонилися
—Ні до чого ці формальності. Краще скажіть, що заманило вас зняти змене утримуючі кайдани і чому ця треклята відьма настільки слабка. Рівень її мани просто погано низький
—Пані, ми все розповімо, але спочатку давайте повернемося додому?
—Ох, Малюку Ране, ти так змужнів з нашої останньої зустрічі. Просто диво—вона наблизилася до хлопця впритул, від чого той почервонів з голови до п'ят.
—Пані, нам пора.-—сказала Юкі.
—Добре. — Богиня вдарила палицею і всі троє перенеслися до входу до моря забуття. Шлях був не близький і їхати довелося верхи на хлопці, адже віз був вщент розтрощено.. Валькірії це лестило, але вона віддала перевагу йти пішки. Її ланцюги добре справлялися з фізичною втомою. Дорогою до будинку Юки та Ран розповіли їй все. Та слухняно вислухала їх і замислилась.
—Ви дійсно дуже дурні. Раніше ви ледве вигнали мене. А зараз вирішили покликати мене в тіло, яке не може чинити опір та ще й просити про ласку. —Валькірія від душі засміялася і зупинилася, звертаючись до Рана і Юкі -—Що заважає мені приєднатися до моїх сестер і братів у цій війні?
—Твої людські почуття? —Припустила Юкі
—Дурниця! —Обличчя валькірії перекосило в незадоволеній гримасі
—Та НУ? Чому ж тоді вас це так зачепило, пані? —Юкі продовжувала напирати на своє
—Я ніколи не піддамся цим безглуздим почуттям прив'язаності та кохання! — розлютилася дівчина. Її ланцюги схопили Юки за горло і здійняли у повітря. Ран швидко зреагував і прийняв людську подобу, оголивши меч, але валікрія лише одним поглядом змусила його задихатися.
—Я, Валькірія забуття. Третя за силою валькірія у ієрархії. Як смієте ви, жалюгідні боги, не зважати на мене?! — Вона стиснула кулак. Від чого ланцюги на шиї богині життя ще сильніше обволокли її.
— Вибачте, вибачте нас, ваша високість — намагався прошепотіти Ран. Валькірія зітхнула і скасувала чари. Брат і сестра намагалися відкашлятися, мигцем поглядаючи на статну й цілком задоволену собою валькірію забуття.
***
Червоноволоса дівчина з молотом на плечі безцеремонно увійшла до павільйону Грозових Хмар, де мирно собі медитувала лисяча богиня
—Гарненько тут у тебе. Прямо, як королева — із захопленням констатувала богиня ковальства.
—Що ти тут забула, Нанае? І взагалі, як смієш ти так безцеремонно входити в мої володіння? — Відрив одне око і пильно стежачи за дією дівчини, питала лисиця
—Та годі тобі, Касай. Ми ж подруги. Хіба ти не рада мене бачити?
-—Ти не приходиш просто так. Щось трапилося?
—Від тебе нічого не приховаєш — Нанае напружилася, а її погляд став серйозним —Сьогодні було напад у західній частині країни. Судячи з рапорту Лілу та Есті почерк дуже схожий на валькірію відродження.
—Вони впевнені, що це був саме Отака Кьоске, а ніхто інший?
—Касай. Це не твій лицар. Я знаю, що ти чекаєш на його появу. Але змирися це не він і він не з'явиться.
—Нанае!— повисила голос кітцуне— Замовкни.
—Ти маєш його забути. Навіть якби це був він, то це лише оболонка, він не людина, він монстр— продовжувала богиня. Лисиця стиснула кулак та вдарила по підлозі
—Замовкни! Замовчи, Нанае! —розлютилася Касай. Ззаду неї з'явилися дев'ять пухнастих червоних хвостів, а на голові виросли лисячі вуха. Вона з лихою посмішкою подивилася на подругу, вискалив ікла —Не смій мені говорити таке. Якщо колись він з'явитися, ми повинні спіймати його живим. Я доведу, що душа мого лицаря все ще бореться усередині!
—Минули століття, Касай
—Іди! Геть! —Кітцуне вдарила по колоні і та розсипалася в брязкіт. Нанає покірно кивнула і пішла.
—Пані, навіщо ви їй збрехали, адже там був.
—Тссс.—Приклала палець до губ богиня.— Я не хочу що б її нещасна любов привела її до прірви. Ця гонитва для неї не закінчиться нічим добрим. Я сама знайду його та знищу. Щоб Касай ніколи не стала валькірією через нього. Я вже втратила сестру і не хочу, щоб Касай пройшла теж через це. — Богиня ковальської справи впевнено пішла вперед, трохи з сумом обертаючись назад.
***
—Пані, куди ви? — Юкі зі страхом дивилася, як валькірія взяла в руки чорний бойовий посох усипаний рунами у вигляді руки, що тримає чорний агат
—Малютка, Юкі, тепер ти боїшся мене? —З посмішкою поцікавилася нечисть
—Ні, зовсім ні— дівчинка різко згадала, як ланцюги валькірі ще нещодавно стискали її горло, на якому навіть залишилися синюваті сліди
—Я схожу до ельфійки Місяця. Щоб допомогти вашій Асахі повернути владу над тілом і відновити ману потрібні чари ельфів, що відновлюють. Якби ти не втекла з дому, ти б знала їх, люба Юки. —Дівчинка поникла — Не вішай носа, люба. Мені час —валькірія захихотіла і розчинилася у повітрі, залишивши димок після себе
Валькірія забуття постаралася телепортуватись настільки далеко від Рана і Юкі на скільки дозволяли їй її нинішні сили. Вона відчувала, що щось не гаразд і з обережністю йшла вперед. Ліс ставав ворожнішим і холод починав пробирати до кісток. Почуття безвиході, страху та розпачу наповнювало повітря. Очі валькірії блиснули і вона підстрибнула, ухиляючись від кенджалів, що летіли у неї.
—Браво, як завжди дуже обережна Мірай — з тіні до неї вийшов хлопець і вклонився. —Давно не бачилися — оскал був таким саркастичним
—«Це хвилясте каштанове волосся і ці обворожливі карі очі. Стій, не дивися йому в очі!— валькія ту ж секунду відвела погляд-— Якого біса він тут?"
—Ну, сонце, як не виховано. Не хочеш подивитися у вічі старому другу?
—Що тобі треба, Такеро? — Валькірія намагався телепортуватися, але щось заважало їй
—Тобі не втекти - почувся жіночий смішок. — З мого купола смерті ще ніхто не вибирався, навіть боги. Валькірія зібрала всі свої сили і змогла перемістити на кілька метрів від обох супротивників. Її ланцюги нагадували павучі лапи і готові були захищати Мірай
—Що вам треба від мене ?
—Нічого особливого. Ми просто прийшли привітатися з нашою давньою сестричкою
—Але ти не рада нам, а, Мірай? — хлопець знову випустив у дівчину кинджалі і ланцюги їх відбили, але ось з кожним дотиком до них  валькірія почувала себе все гірше.
—«Чорт, це тіло надто слабке зараз. Мені нема звідки черпати сили»
—Ти куди слабше з нашої минулої зустрічі, але це навіть добре—Тенсе Такеро випростав руку в бік  і в ній з'явився спис з накінечником у вигляді піку —Обіцяю ми з милою Наігару майже безболісно відправимо тебе на заслужений спокій і заберемо тіло богині смерті для гіднішої кандидатури — обидві валькірі закликали свою бойову зброю
—«Погані мої справи..»— тільки і змогла подумати Мірай