Глава 4

З самого рання Юкі сиділа біля великого дуба і медитувала, намагаючись відновити свої сили. Ран займався приготуванням сніданку та лікарських засобів в алхімічній лабораторії, поки Ліза відпочивала у своїй кімнаті після всього пережитого. Але сон не довго міг утримувати її, адже кошмари чомусь не хотіли відпускати думки дівчини, і вона прокинулася з криком. Зітхнувши, бліда, як порцелянова лялька, відьма попрямувала донизу на ватних ногах.
—Пані, ви ще занадто слабкі, щоб ходити тут одна. Вам варто відпочити — Ран з деяким занепокоєнням дивився на свою пані, яка підняла на нього спустошений погляд.
—Зі мною все добре. Я хотіла дещо розповісти вам двом—дівчина зітхнула. Вона не була впевнена, чи варто їм все розповідати, але вона не хотіла ще раз пережити таке
—Добре, Юкі ще медитує. Чому б нам поки не поговорити віч-на-віч?— хлопець запропонував зайти до його робочого кабінету на першому поверсі.
—Добре, -—дівчина увійшла до кімнати перша і сіла за великий письмовий стіл. Ран поставив перед нею чашу з якимось смачно пахнущим вмістом.
—Це я приготував для вас. Цей еліксир має відновити вашу життєву енергію, пані
—Дякую, — Ліза вдихнула солодкуватий аромат і зробила пару маленьких ковтків. Смак був нудотно солодкий, але, як не дивно, відьмі він прийшов до вподоби.
—Пані, поки ви не почали говорити, у мене є до вас запитання. Дозвольте поставити?
—Звичайно, Ран.
-—З моменту, коли ви прийшли до тями, ви поводитися дуже дивно щодо нас з Юкі і ще ваша магія. Вчора ви бездумно використовували магію смерті, відчинивши ворота. Ви могли розкрити своє справжнє походження, це не прийнятно! -—хлопець підійшов до вікна і продовжив. -—Що з вами відбувається, пані Моясу Асахі, якщо це ви звичайно. Їй не залишалося нічого, як пояснити йому все, що сталося, і сподіватися, що він не нападе на неї. Ран уважно слухав відьму, а наприкінці розповіді лише задумливо прикусив губу.
—Значить, ці сни це правда - хлопець задумливо розглядав стіну позаду Лізи — Сестра, що думаєш з цього приводу?
—Мені теж снилися сни, про той світ про який говорить Асахи-сама-дитячий голос лагідно позіхнув, підходячи ближче —У тебе теж з'явилося почуття ніби цей світ не наш - Ран зітхнув і кивнув. Юкі лише посміхнулася
—Думаю, варто сходити до володарки вод і дізнатися у неї. Вона наймудріша з усіх богинь і їй дано зазирнути в найпотаємніші двері світу
—Але це вже без мене, -—Ран побілів при згадці цієї богині. Лізі одразу стало дуже цікаво, чому він так відреагував.
—Тоді я сама її відведу. Асахи-сама як ви дивитесь на те, що б вирушити прямо зараз? —Дівчинка сховалася за парою стелажів, щось шукаючи серед артефактів
—Я не проти, якщо це допоможе мені дізнатися, що я тут роблю
—Дуже добре. — цілителька вийшла з палицею в руках, що був удвічі більше, ніж вона сама. Замість просто вставленого каменю на верхівці красувалося щось на кшталт колеса, по радіусу якого були розставлені маленькі різноколірні камені, а в середині красувався чудовий сапфір.
—Бойовий посох, Юкі?
—Звичайно, братику, ти ж не йдеш з нами, а там може бути небезпечно. Бачите, пані, ось так він переживає про нашу безпеку
—Не треба тут на мене всіх собак спускати. Я переживаю за вас, просто я не .. — Раптом рука відьми лягла на його плече і дівчина посміхнувшись додала: — Все добре, ми впораємося. Ходімо, Юкі-дівчина попрямувала до виходу, поки Ран намагався стримати свої почуття
-—Братику, до зустрічі! — Промовила мала.
***
Величезне дерево, усіяне ліанами, було входом у світ володарки вод Наміди Сайгай. Саме біля нього Юкі й зупинилася.
—Далі, пані, ви повинні йти одна. Пам'ятайте, ця богиня хитра, як лисиця і вразлива, як дитя. Будьте з нею обережні -—промовила дівчинка, на що Ліза лише кивнула і увійшла в дерево.
За ним ховався просто прекрасний краєвид із водоспадом та купою світлячків навколо нього Водні лілії покривали половину невеликого озера, куди впадав водоспад і сяяли світло-блакитним кольором. Ліза заворожено підійшла до них і хотіла вже торкнутися, як почула позаду смішок. Різко обернувшись, вона не побачила нікого за спиною, але навколо озера почав збиратися туман, а в його середині можна було роздивитися якусь тінь.
—Вибачте за вторгнення, -—відьма випросталася і дивилася на тінь, що наближається. Обрис дівчини ставав дедалі виразнішим. Вона ніби ширяла в повітрі, її ніжно блакитне плаття ледве торкалося води. Ліза звернула увагу на копицю хвилястого волосся, яке підстрибувало від кожного руху володарки.
-—Нічого, — вона легким рухом ступила на землю босими ногами і посміхнулася. Погляд богині був сумним, але посмішка була такою сліпучою, що серце починало битися з шаленою швидкістю — «Яка ж вона красива» — промайнуло в голові відьми.
-—Й не з цього світу, чи не так? -—Сайгай опинилася позаду Лізи та прям пошепотіла їй питання на вухо, знову шукаючи в серпанку і з'явившись за кілька метрів. Така таємнича, легка, вона заворожувала собою душу та серце. Здавалося, що володарка знає вже все, вона ніби читала Лізу й одночасно дражнила
—Так, але я.
—Ти не розумієш чому ти тут? - Сайгай з'явилася прямо перед нею і змахнула білим віялом. Позаду неї з'явилася хмара, в якій Ліза загадала бажання, але все одно відьма не розуміла, чому вона опинилася тут. Дівчина помітила її розгубленість і опинившись за її спиною, прошепотіла
—Твоє серце побажало зовсім іншого. Це бажання було настільки сильним і щирим, що всесвіт вирішив виконати його.
—І як я можу скасувати його? Як мені повернутися назад?
—Назад? -—Сайгай голосно засміялася прикриваючи рота руками, а потім серйозно подивилася на Лізу - подивися навколо, хіба цей світ не прекрасний? Хіба ти не мріяла бути чарівницею? Навіщо тобі повертатись? Твої друзі теж тут і начхати, що вони не пам'ятають минуле життя, хіба це не на краще? Ти зможеш почати все спочатку і твоє серце забуде пережитий біль, воно вилікує свої рани. Хіба не здорово?
—Але ж вони ж не зможуть згадати минуле життя?
—Звичайно ні, хоча вони будуть бачити сни, уривки ваших спогадів із того світу. Але не більше.
—Я не хочу так! - відьма стиснула руку в кулік. Я не хотіла цього. Я хочу в теплі обійми до своїх рідних друзів, а не до якихось альтернативних людей!
Сайгу посміхнулася і розвела руками, повернувшись до дівчини спиною
—Пробач, люба, але це не можливо. Тільки ти можеш змінювати закони цього місця, але не завдання в тебе немає на це сил. Твоя душа поранена, а серце хоче сховатися якомога далі від минулого, так що ..
—Але повинен бути вихід, я не вірю, що нічого не можна зробити! -—сльози підступали до обличчя відьми. Вона злилася на себе за таке дурне бажання. Вона шалено сумувала за своїми друзями та хотіла до них
—Ох, -—Сайгай підійшла до Лізи й обняла її. Дотики богині нагадували хмари, м'які, теплі, невагомі. Ліза на мить забула про всі проблеми - Можу порадити тобі лише зібратися і битися з тим, що в тебе тут вона вказала на область серця. -—Тільки вигравши бій ти зможеш повернутися
—Про що ви? Як? — Ліза з подивом дивилася на володарку, яка вже крокувала по воді в невідомість.
—Ти сама це зрозумієш, коли будеш готова. -—Богиня випарувалася, а відьма опинилася перед входом, де на неї чекала Юки.

***

—Вона так і не виходила з кімнати? —Ран виглядав дуже стурбованим, але не хотів турбувати Асахі
-—Так,-—кивнула Юкі, поїдаючи солодощі
—Ми не можемо ось так сидіти склавши руки, коли пані... — він різко встав з-за столу і хотів іти, але Юкі стиснула його за клапоть рукава
—Братику, їй потрібно побути самій. Зараз усе, що ми можемо це не заважати, до того ж у нас є деякі справи ще. Ти ж не забув про тих монстрів?
—Ти про вергертів? Хм, про таке забудеш...-—хлопець зітхнув і сів назад
—Вони діяли не самі. Одна з валькірій була там
—Що?!
—Коли я використала сили богині, то відчула ауру валькірії погибелі Нарігару Тенрі.
—Ти впевнена? Вона могла стерти нас одним ударом, чому ж тоді...?
—Я не знаю, але якщо вона була там, то вона знає, хто насправді Асахі-сама і я.
—Чорт, як усе невчасно... —Ран був злий на себе, адже не міг нічим допомогти своїм найріднішим людям. Його злило, що він єдиний із сім'ї не мав божественних сил і тому завжди був на побігеньках у сім'ї. Спогади настільки здавлювали хлопця, що здавалося він ось-ось задихнеться
"—Ти пляма нашої сім'ї, я проклинаю той день, коли ти з'явився, провалюй! Якби твоя мати бачила тебе, вона б погодилася зі мною!
—Не смійте так говорити про мою маму! —хлопець із вибуховим характером перетворився на вовка й накинувся на літню пані, але та вдаривши палицею, відкинула його в стіну
—Як смієш, ти, щеня, підіймати свою руку на главу роду?! У темницю його!"
—Ран, — Юкі поклала свою руку поверх руки брата. Хлопець, що ще недавно не міг дихати, почав заспокоюватися
—Вибач, Юкі, не знаю, що на мене найшло
—Я все розумію.
—Сестро, вибач, я залишу тебе на деякий час. Тут задушливо, —  хлопець, не чекаючи відповіді, вискочив із кімнати й попрямував на вулицю. Уже кілька років його служіння в Асахі він не згадував свого життя до цього. Він думав, що забув це, але ні, той біль від розчарувань і злості зводив його з розуму, але Юкі —його маленька двоюрідна сестра — завжди була поруч, і спогади про неї теплом і заспокоєнням розливалися по тілу. Він сів під великий дуб, заплющивши очі, прислухався до звуків лісу. Вони заспокоювали його так само як і шум крапель води, що стікали по листю.