Глава 3 Неочікувана зустріч

Промені сонця тільки починали показуватись над горизонтом, а троє друзів уже йшли широкою дорогою, між полями. Для Лізи цей світ був дуже цікавим і вона із захопленням розглядала все, що траплялося їй на шляху. Дівчина з нетерпінням чекала прибуття в місто, хоч Ран цілий ранок говорив їй про небезпеку для відьом йти в поселення.
Три довгі години пролетіли як одина мить і на горизонті вже почали красуватися дахи будинків з червоної черепиці. Ліза прискорила свій крок. Звук копит і стукіт коліс по дорозі наближалися, до перехрестя, але відьма була така заворожена тим, що чекало її попереду, що і не помітила карету, яка неслася на неї.
-Пані! - в унісон закричали Юкі і Ран, який вибіг вперед з незвичайною швидкістю і відсмикнув з дороги Лізу
- Ти зовсім дурна чи що?! -Руки хлопця тримтіли, а на обличчі закляк переляк. Дівчина й сама була не менш перелякана. Вона майже не чула, як Ран кричав на неї та тряс за плечі.
-Ран, вибач..? - різко проговорила Ліза з провиною у голосі, що хлопець аж розгубився
-Ні, Асахи-сама-він прокашлявся і відразу відпусти дівчину, відходячи на пару кроків назад 
-Пані, ви впорядку? - Юкі дивилася знизу вгору на свою господиню, тримаючись за поділ  її мантії
-Зі мною все добре, завдяки Рану, дякую- Асахі м'яко посміхнулась, даючи зрозуміти. що не сердиться на свого друга. 
-А, не має за що- хлопець потупив погляд в підлогу і вони продовжили свій шлях
***
Місто було жваве і явно набагато більше ніж уявляла собі Ліза. Люди носилися тут з боку в бік, прямо як мурахи у своєму мурашнику. Купа торговців намагалася перекричати один одного. Ліза уважно розглядала товари, що вони пропонували і зупинилася біля лави з незвичайними фруктами кольору лимона та формою манго.
-Ране, що це за фрукт?
-М?
-Це дурманний плід. Його використовують в алхімії для ілюзорних зелій- встигла відповісти Юкі
-Дякую,- відьма погладила дівчинку по волоссю, а потім перевела погляд на Рана-Ти був цілком правий. Я чомусь багато чого не пам'ятаю, не знаю чому. - раптом вирішила відповісти відьма, розглядаючи плід в руках
-Ви хоч можете використовувати магію? - поцікавився хлопець, вимовляючи питання якомога тихіше та озираючись навкруги
-Я не впевнена .. - опустила свій погляд Ліза
-Зрозуміло. Тоді я знаю, куди нам треба. Юкі, поспішаємо!-хлопець схопив відьму за руку і кудись потягнув крізь натовп людей
Іти було тяжко, адже народу  було не проштовхнутися. Ліза ненавиділа таке скупчення людей і з полегшенням видихнула, коли вони звернули в один із провулків. Юкі мовчки торкнулася руки Лізи і ній з'явилася руна, що нагадує математичні знаки «більше», «менше», що перетиналися.
-Це руна захисту, пані Асахі. Коли ми дійдемо до пункту призначення, ніхто не повинен знати, що ви відьма, поки ми не побачимося з пані Діхеа Нанає
-Хо..добре-вони знову вийшли в провулок повний людей, але тепер Ран йшов попереду і вже не тримав Лізу за руку. Вона ледве встигала за ним і що б не загубитись, схопилася за рукав мантії. Так вони дійшли до невеликої ковальської «У Хитави» і підійшли до будинку коваля.
-Добрий день, чим можу допомогти?-хлопчисько невисокого зросту підбіг до трьох гостей, що увійшли. і одразу зацікавився Лізою. Він кружляв навколо неї, роздивляючись мантію, очі, волосся, але лише здалеку.
-Нам потрібна пані Нанае- доброзичливе обличчя хлопчика відразу спотворилося. Він опустив погляд і направив вказівним пальцем у стіну.
-Дякую, - Ран підійшов до стіни і натиснувши на одну з плит, відкрив прохід. Темний, похмурий коридор вів все глибше донизу, поки троє друзів не зупинилися перед металевими дверима. Вона сама відчинилася перед ними і гаряче повітря обдало гостей
-Прошу проходьте, я рада вас бачити- ніжний голос дівчини манив до себе. Ліза йшла за спиною Рана і тільки краєм ока зважилася подивитися на Нанае. Богиня ковальства мала вельми кволе тіло, як для такої професії. Вона була елегантною, з коротким. але все ж таки манікюром. Її волосся було зібране в довгий хвіст до попереку, на ногах були черевики з кількома лямками, що обвивали кісточки. Носила вона джинсовий комбінезон, одягнений на білу футболку. Обличчя було трохи червоніше, ніж все інше тіло, але це не дивно, адже вона так багато часу проводила біля вогнища.
  Червоноволоса богиня привітно вислухала їхнє замовлення і з цікавістю робила заміри Асахи. На Лізу знову наринули спогади, але вона не змогла їх утримати, щоб подивитися що там було. Думка просто промайнула повз, даючи відчуття чогось рідного та теплого. Після закінчення вимірів, богиня взялася спочатку за кування. Срібло і золото в її руках набувало невідомих форм, воно ніби плавилося тільки при одному її дотику. При цьому метали ще й світились у її руках. Пізніше вона перейшла до шиття. Тканини летіли до неї звідусіль і вона вибирала найкращі, поглядаючи на Асахи. Одним рухом вона зшивала клапоть за клаптем, щось при цьому промовляючи. Троє друзів заворожено спостерігали за її роботою.
-Готово! - Видихнула дівчина. - Приміряй он там - вона вказала на ширму у самому віддаленому кутку кімнати. Відьма кивнула і рушила туди. Через кілька хвилин, вона була не впевнена чи варто їй виходити
-Пані, не тягніть час, невже не підійшло? - Юкі була в нетерпінні побачити новий наряд
-Ні, просто ..- Ліза зітхнула і вийшла до своїх друзів. Нове вбрання сиділо просто чудово. Чорний топ, чудово тримався на її тілі без будь-яких ремінців, тільки із застібкою на грудях. Такого ж кольору шкіряні штани, що лишедодавали відьмі елегантності, хоча купа ремінців зі срібно-золотими кільцями, натякали що це не так. Туго зав'язані берці ніби кричали, з Асахи краще не жартувати. На руках у неї були рукавиці, які не прикривали пальців рук, на яких було три кільця.
-Ви прекрасні, - прокашлявся Ран
-Спасибі, але пані Нанае, це занадто відкритий одяг, я..
-Це моє останнє слово. Ви, Асахі-сама, виглядаєте чудово. Гріх відьмі таїти таку красу під мантією. До того ж, якщо ви так соромитеся, можете одягнути це зверху-богиня дала їй накидку яскраво червоного кольору. Ліза зітхнула і вдягла її. Накидка була довжиною по коліна дівчини і це шалено бісило відьму, адже вона ненавиділа такі короткі речі.
-Дякую, пані Нанае, - вклонився Ран
-Звертайтеся, - богина трохи похихикала, спостерігаючи за почервонілим обличчям Асахи
-«Швидше б зняти цей жах..»- єдина думка відьми відлунням розносилася по голові. Ніколи ще Ліза хотіла додому, як зараз.
Не встигли вони покинути ковальську, як побачили купу людей, що біжать і кричать.
-Що сталося? - Ліза спантеличено подивилася на своїх друзів