Глава 2 В обіймах нового світу

" Кроки .. Сильні .. Монотонні .. Впевнені .. Особистість, якій вони належали спускалася сходами, зовсім не відволікаючись на дівчину, що кличе його.
— Не йди! Не залишай мене! — дівчина спотикалася, намагаючись встигнути за ним, але марно. Скільки б вона не докладала зусиль, але відстань між ними не змінювалась. Врешті-решт фігура зупинилася і обернулася до неї. Серце дівчини забилося з величезною швидкістю Його стукіт здавалось полонив весь простір, а вени почали пульсувати та горіти..

Очі хлопця дивились прямо на дівчину. Вони сверлили її пронизливим поглядом. Чим довше він так споглядав, тим більшою здавалась прірва між ними. Дівчина потопала в його погляді
— Не женись за мною. Нащо ти це робиш? Ти надто зациклилась на моїй смерті і цим робиш боляче іншим. Подумай, чи варто це твоєї душі? — він відвернувся і розчинився разом зі сходами, залишивши лише подив на обличчі дівчини.
—Ти правий. Але я не можу відпустити..!"

Ліза з криком прокинулася Такі сни не раз переслідували її, Вона чудово розуміла, що має припинити мучити себе та оточуючих, відпустити, але вона дійсно не могла того, а може просто не хотіла. Її роздуми перервав шум листя і тільки зараз вона помітила, що знаходиться в лісі.

— Що за чортівня? — дівчина з подивом розглядала довгі чорні шати й довгі мигдальної форми нігтики на її руках— Я досі сплю чи що?
— О, ні, пані, — голос позаду був настільки близько, що по спині пробігли мурахи. Дівчина повільно обернулася, але не побачила нікого
— Хто тут? — озираючись всебіч, не могла второпати вона. Дівчина була готова до нападу з будь-якого  боку і прийняла стійку для захисту.
— Пані, ви що сильно вдарилися головою? —вслухаючись,Ліза намагалася розпізнати де цей голос і раптом побачила сову, яка з інтересом спостерігала за нею.— Вам не варто так часто працювати
—Ти говориш!? — очі дівчини округлились, а дихання стало частішим Заперечення, страх і розгубленість опановували тіло, яке відходило все далі і далі, поки не вперлося у величезний дуб.Повне нерозуміння ситуації вибивало з колії здорового глузду.
— Пані Моясу Асахі, заспокойтеся — птах підлетів ближче
— Не наближайся! — Дівчина заплющила очі і в ту ж хвилину якись дрібний попіл потрапив їй на обличча. Тіло стало слабшати, розум притуплявся і в результаті Ліза вже лежала посеред невеликої галявини

— Вибачте, пані — сова спустилася на землю і вітер закружляв навколо неї опале листя. За мить на місці птаха стояв молодий довговолосий хлопець атлетичної статури з яскраво вираженими ключицями та шкірою, схожою на порцеляну. Він оглянув тіло його пані, що лежало на землі, і взявши на руки поніс кудись у глиб лісу.
***
— Який же безглуздий сон мені наснився. — тримаючись за голову вимовила дівчина, намагаючись прийти до тями. В горлі пересохло і був якись дивний металічний смак, що частково залишився на вустах від попелу.
— Пані, ви прийшли до тями. — Асахі скрикнула від несподіванки і витріщилася на хлопця.
— Хто ти такий ...— яскраво фіолетові очі почали судомно оглядатися і шукати хоч щось чим можна оборонитися. — «Це надто довгий сон..» — промайнуло в її голові. Але навіть розуміння, що це сон не давало дівчині можливості розслабитись. Тіло саме починало судомно трястись, а занепокоєння розгагяло кровотік від чого сердце шалено калатало.
— Заспокойтеся, пані Асахі
— Я Ліза, яка ще Асахи! Не підходь! — сльози від паніки просто хлинули з очей. Цей процес просто неможливо було контролювати. На мить у Лізи склалось враження, що тіло їй не належить, що вона наче в якійсь бляшанці і все що відбувається це не насправді, а лише щось типу гри. Рука машинально випросталась вперед і в стіну поруч із хлопцем вдарила блискавка.

На хвилину в кімнаті повисла тиша. Лише штукатурка продовжувала сипатись з новоутвореної вибоїни. Ліза дивилась на в дірку в стіні і не могла зрозуміти, як взагалі таке могло статися.

— «Що це за чортівня?» — Думала вона і зовсім не помітила як хлопець опинився позаду неї і обійняв міцно міцно. Його руки були такі рідні, такі теплі, такі ніжні, що серцебиття почало сповільнюватися, а дихання вирівнялося. Саме зараз вона змогла більш-менш взяти своє тіло під контроль і заплющила очі.
"— Як довго ти плануєш вдавати,що з тобою все добре?

—Що ти маєш на увазі? — дівчина прибрала телефон та уважно поглянула на друга, що ніс їй коктейль

—Лізо, ти можеш говорити всім, що хочеш. Але я ж бачу, як ти сумуєш за Андрієм. Я бачу, як тобі тяжко

—Це не важливо ..

—Важливо. Я розумію, що ти не хочеш нас всіх засмучувати, але ти не повинна тримати в собі цей біль

—Микито, це не біль, а скоріше печаль, сум.. Називай, як хочеш. Але я впораюсь, просто мені треба ще трохи часу.. —дівчина посміхнулась, хоч з її очей лелися сльози. Микита обійняв подругу і його руки були такими  ніжними і сильними. Дівчина чітко пам'ятала навіть стукіт серця, такий рідний і такий розмірений
— Микита, спасибі.— промовила вона, заплющуючи очі"

Вітер піднявся просто в кімнаті й обволік обох зеленим світлом. А потім розвіявся, залишивши лише солодкий запах апельсинів, що змінювалися печеними яблуками
Дівчина схопилася за голову і раптом спогади почали перемішуватись у її голові одне за одним. Встигнути за ними було просто не реально:
«— 200 склярів за цю шиншилу — кричав один із торговців. Дівчина звернула увагу на бідну напівживу істоту і їй стало дуже її шкода
— Вибачте, пане, я хочу купити її у вас
Чоловік зі страхом подивився на дівчину, що підійшла до нього.
—Відьма! Відьма! — заволав він і кинувся тікати. Дівчина лише хихікнула і залишивши 200 склярів забрала тварину до себе додому.»
«— Пані, Асахі, я спіймав ось цього кролика для вас — білий вовк перетворився на молодого хлопця, який своєю присутністю змушував відьму трохи червоніти.
—Ти як завжди любиш мене бентежити, Ран. Хоч би футболку спочатку одягнув — присоромила вона його. Хлопець відразу ж вклонився, вибачаючись перед своєю пані і пішов з її кімнати"
«— Невже Сенайн Ран це Микита? Якого біса тут коїться? Я що потрапила в якесь аніме?» — подумала вона, відсторонюючись від хлопця
— Пробач, Ран, я .. мені ... треба пройтися. Чи не залишиш мене?
—Так, пані, звичайно — Сенайн швидко перетворився на маленьку шиншилу і зник з поля зору. Ліза повністю не розуміла, що відбувається і пішла оглянути будинок у пошуках хоч якихось підказок.