Глава 1

Промінці світла вже майоріли в вікні десятиповерховго будинку, що знаходився в самому закуточку вулиці Казкова, біля кінечної зупинки маршруту 12А. Тут жили в основному студенти, що навчались в університеті неподалік, але серед жителів можна було зустріти і такі види, як: працюючі заочники, магістри,що вже рік, а може й більше закінчили навчання, проте досі займають кімнати в гуртожитку. Але такі ситуації нікого не хвилюють, особливо суботнім ранком, коли так хочеться відпочити після нічної зміни.

—Ліза, вставай! Мені нудно, що аж не можу!— галасувала дівчина, стягуючи з подруги ковдру

—Боже, Леро, залиш мене в спокої. Я прийшла після роботи— в'яло відповідала друга подруга, вчепившись всіма силами в мякеньку ковдру, що тримала її поки що увісні

—Ти прийшла в годину ночі, а зараз вже опів на дев'ята. Цього часу досить щоб виспатись— стояла на своєму подруга

—Не досить! Залиш мене у спокої!— вже починала злитись Ліза. Її тіло відчувало легеньких холод, що пробирався через плечі по спині.

—Е, ні!— дівчина була налаштована надто рішуче і смикнула за край ковдри з усієї сили так, що та впала на підлогу разом з її хозяйкою— Ой! —зойкнула Лера та хотіла вже було підійти до подруги, щоб допомогти піднятись, проте в останній момент зупинилась. Холод пробіг по її тілу від того погляду, що пронизував її повністю. Лиза була дуже зла і в її очах миготіли іскри люті, яку тіки може відчувати людина.

—Тобі кінець, люба подругою, тікай!— стиснувши зуби, прошепотів та і вмить піднявшись на ноги побігла за Лерою.

Їх гучні кроки і крики було чути по всьому поверсі, а можливо навіть далі. Всі жителі вже звикли, що це в них наче обряд і що через годику чи пів, все знову стане тихо.

Цього ж разу на примирення дівчатам знадобились, щось біля сорока хвилин, три чашки кави та горячі бутерброди з сиром і бужениною, інградієнти для котрих передала мама Лери ще вчора. Ліза ніколи не забуде той біль в руках, від тієї сумки з їжею, яку між іншим, саме вона піднімала на сьомий поверх.

—Ліз, ти сьогодні ночуєш у Віні?— обережно поцікавилась Лера

—Скоріш за все так, але я ще не впевнена. А ти з якою метою цікавишся ?

—Просто, якщо тебе не буде, то я запрошу Михайла в гості.

—Оооо, давно пора. Заради такого, я залишусь навіть якщо мені не раді. Хоча думаю Віні буде не проти моєї компанію на цю ніч

—Дякую тобі велике— хитро посміхалась подруга

—Було б за що...

***

Що ви знаєте про біль, коли немає світла в під'їзді і треба йти на десятий поверх пішки та ще й стукати в двері, щоб тебе почули? А якщо додати до того, що за дверима сидить дівчина в навушниках повністю охоплення грою?

Стукіт в двері міг би бути сильнішим, якби у гості були на то сили. Тому не почувши відповіді ,вона відразу набрала подругу. Звук дзвінка телефону чути було навіть в коридорі, проте його хазяйка щось не поспішала відповідати.

—"Цікаво, що вона там робить, поки я тут стою і мерзну"— майоріла думка в голові гості  Вона телефонувала напевно разів шість, і вже повністю зневірилась, що її сьогодні впустять, як замок на дверях клацнув і перед нею з'явилась постать червоноволосої дівчини.. Обличчя, бліде, як та поганка,  мішки під очима  розміром з океан— все це наводило лише на одну думку, що дехто всю ніч знову грав в свої комп'ютерні ігри

—Вибач, проходь— відкриваючи двері ширше мовляла червоноволоса, пропускаючи Лізу всередину.

Ліза обережно зробила декілька кроків вперед і зупинилась, оглядаючи квартиру подруги. Невеликий препокій був дуже охайний і світлий та він на святиню святих—кухню. Праворуч напів прозорі двері вели в кімнату подруги, куди власне Лера відразу і пішла, але бажання заходити різко зникло.

Розкидані речі, незаправлена постіль, якісь дивні баночки хто зна з-під яких напоїв були розкидані по всьому периметру

—Ой, вибач, я зовсім не встигла прибратись Але я зараз все швиденько тут приберу— протараторила дівчина, збираючи речі.

—Я допоможу!

—Не треба, я сама. Все ж ти в гостях, та і я надто загралась, вибач.— винувато проговорила дівчина—Якщо не складно можеш поки заварти чай?

—Так ,звичайно. Без питань.— Ліза почимчикувала на кухню та прийнялась за чайоваріння.

Вона так обожнювала це робити, особливо у Віні вдома, бо та мала величезну кількість чаїв різних сортів і видів, що дозволяло проводити купу експериментів зі смаковими якостями даних виробів. Ліза добре пам'ятала, як її подруга тільки-но отримуючи зарплату, бігла з усіх ніг в чайну лавку і скупляла там усі новинки.

Ці спогади змусили трохи замершу дівчину посміхнутись, але в той же час сердце її почало поколювати таким знайомим болем, адже мозок згадав ще одну історію зв'язану з чаєм та його приготуванням

"Дощ... Навіть ні, не так, ціла злива струїлась з неба, наче хтось пролив відро води на землю. Миготіли блискавки та розкочувавчя грім. Якби ми були в середньовіччі, то люди могли подумати, що прогнівали богів , раз трапилось таке. Проте в нашому світі, то не є рідкістю чи чимось страшним, хоча .. Хоча стукіт в двері під таку погоду дійсно може навіяти який-небудь страх, особливо, якщо ти одинока дівчина не чікаюча гостей

—Хто там?—прислухаючись запитує червоноволоса дівчина

—Вінні, це я відкривай— всхлипуючи доноситься з-за дверей. Подруга моментально впізнає голос Лізи та впускає повністю мокру подругу додому

—Що? Як?— схвильована Вінні навіть не може задати повноцінного питання. Проте, напевно, зараз і не час. Адже що треба людині в першу чергу? Правильно сухий одяг і теплий час.

Запихнувши Лізу до ванної та вручивши їй все необхідне Вінні пішла заварювати смачнезний фруктовий чай з нотками лимону та шматочками вишні й малини. Запах з кухні розносився по всьому приміщенню квартири і залишався в самих потаємних закутках. Ліза виповзла із ванної та неохоче пішла до кухні.