Розділ 5

Десь посеред пагорбів вкритих сніговими ковдрами, стоять двоє закоханих, що ніяк не можуть розпрощатися.

– Я повернусь ввечері і ми відсвяткуємо моє сходження, – хлопець в екіпіруванні поправляє шапку на голові коханої. – І ще у мене для тебе є сюрприз, – грайливо підморгує, ледь торкаючись внутрішньої кишені, де вже довгий час лежить та сама каблучка, для тієї самої дівчини в очікуванні на ту саму ідеальну мить.

– Люблю сюрпризи, – тре долоні, зігріваючись. – Чекатиму з нетерпінням.

– Чекатимеш на мене чи на сюрприз?

– На вас обох, – береться за край шарфа, притягуючи хлопця для поцілунку.

Все в цій миті чарівно, крім того, що вони ще не знають, що якщо він зараз піде, вони більше ніколи не побачаться. Що підступна снігова лавина накриє всю групу і що саме його вважатимуть безвісти зниклим. І що єдиною людиною, яка так і не змириться з цією новиною і чия віра триматиме його між світами, буде саме та дівчина, яка весь вечір чекатиме на свого коханого та його сюрприз.

– Ми що повернулись у минуле? – запитує Тео у Кріса, здалека спостерігаючи за парою.

– Ні, ми повернулись у відправну точку, – звучить позаду глибоким басом і чоловіки озираються.

У них не забирає багато часу, щоб впізнати у високому статному чоловікові Едгара Бровського – засновника корпорації бажань та найповажнішу людину в Десідеріо сіті.

Чоловіки схиляють голови на знак поваги і стають по обидва боки від нього, продовжуючи спостерігати за поцілунком парочки, кохання якої і привело їх на цей пагорб.

– А в чому різниця?

– Різниця в тому, що минуле не можна змінити, а тут ще нічого не визначено.

– Але якщо він зараз знову піде, то все повториться, – ніяк не міг заспокоїтись Тео.

– Ми не знаємо цього напевно. 

– Як і того, чому це взагалі сталося,  – додає Кріс.

– Чому ж, ми знаємо первопричину, – Едгар здіймає догори широку сиву брову, переводячи погляд на свого підлеглого. – Макс, з'явився на межі нашого міста одного Різдва три роки тому. Він не пам'ятав свого імені, не знав хто він і звідки прийшов. Просто стояв посеред дороги з порожнім поглядом, холодним тілом, але гарячим серцем. Щось тримало його між світами. Щось, що не давало йому розчинитися у просторі, але й не мало сили повернути його назад. Ми не могли зазирнути в його думки, враховуючи втрачену пам'ять, але ми змогли заблокувати спогади інших про нього, щоб послабити якорі, які тримали його. Так він отримав можливість залишитись в місті, поки ми не з'ясуємо причину цього феномену. 

– Але як він опинився в корпорації? 

– Знову ж таки випадково, – посміхається Бровський.

– Здається, з Максом все стається випадково. 

– Це точно, бо яка ж вірогідність, що чужинець зможе навчитись стирати пам'ять? Правильно – нульова. Але це не про Макса. Після блокування, його серце перестало горіти, зробивши його відлюдкуватим та скептичним, але здатним взяти на себе новий дар. Так він почав працювати на корпорацію, а ми і забули, яким чином він до нас потрапив. Аж допоки не…

– Не з'явився той годинник, – закінчив за ним фразу Тео.

– Саме так. Поки не з'явився годинник. 

– Але чому саме зараз, а не минулого року, коли стався повтор?

– Наша система не досконала, тому і потребує втручання персоналу у свою роботу. Коли бажання не знаходить автоматичний відгук в системі, втручаються спеціалісти з відділу здійснення. Там де вони не можуть впоратись, втручаються спеціалісти з відділу ліквідації. Бажання Яни не знайшло відгук в системі, адже у своєму світі Макс вже не існував, тому кожного разу і вибивало “Помилка 404: Абонента не знайдено”. І коли намагались дізнатись про її бажання особисто, теж не змогли нічого прочитати, адже спогади були заблоковані. І стерти їх не виходило, бо їх не існувало в її голові.

– Я вже нічого не розумію, – знесилено видихає Тео. – А як же тоді вийшло, що вона пам'ятала про нього? І навіть коли він стирав те, що було пов'язано з ним, Яна все одно пам'ятала. Мені й досі котика шкода, – із сумом опускає голову.

– Вся справа в серці, Тео. Вся справа в серці, – постукує себе по грудях Бровський. – Коли кохаєш серцем, ніяке втручання не може цього змінити, а коли самі спогади зберігаються у серці, ніхто не здатен їх звідти видалити. Яна кохала Макса тією самою любов'ю, яка не просто була в її думках, а яка жила в її серці. Тією любов'ю, яка перетворила її віру в те, що коханий все ще живий, на велику силу, яка і тримала Макса в нашому світі. А її єдине бажання, зробило таку кількість запитів до системи, що та сприйняла це, як вірус і встановила таймер на перезавантаження.

– То от чому ми не могли нічого вдіяти з її бажанням. Там Було блокування, – виправдовуючись додає Кріс.

– Якщо відділ здійснення не зміг знайти адресата через блокування, то твій відділ, Крісе, мав би ретельніше перевіряти інформацію. Треба було підняти документи, копнути глибше, дізнатись більше, перш ніж бездумно стирати бажання, – жорстко відрізає Бровський. – В моменти коли ви граєте з долями людей, ви маєте бути впевнені, що зробили все і навіть більше, щоб здійснити їх бажання. Адже в цьому і полягає концепція корпорації. Корпорація бажань, це не про ляльку на Різдво і не про прикраси на день народження, це про мрію, про дива, про те, що здається неможливим, на перший погляд, але має право на здійснення.

– Вона хотіла повернути Макса, в той час, як його вважали зниклим, а це не в нашій компетенції, – захищається Кріс.

– Ти так нічого і не зрозумів. Дива трапляються, Крісе. Якщо хоча б одна людина в них вірить, дива трапляються, – зітхає Бровський. – Проте в моїй компетенції зробити так, щоб від сьогодні, кожне бажання яке підлягатиме ліквідації проходитиме через мене. І точно в моїй компетенції понизити тебе та начальника відділу здійснення бажань, до рядових менеджерів, щоб ви випробували на своїй шкурі, як це, здійснювати найзаповідніші бажання, без можливості стерти їх коли заманеться.