- 5 -

Підземелля, у порівнянні з затишною бібліотекою, скидалося на морозильну камеру. Кам’яні стіни вкривалися інеєм, дихати було важко, ніби холод сам пробирався всередину легень. Я ступила в центр пентаграми й зітхнула, готуючись прощатися з Сандром.

- Це тобі на згадку про мене, - сказав демонолог і несподівано надів мені на руки теплі рукавиці з білої вовни. Вони пахли димом і сухими травами. Я навіть не стала питати, звідки він їх узяв - боялася почути відповідь.

- Усе готово, - оголосив Віраг, запалюючи останній смолоскип. Полум’я кидало хижі тіні на камінь, і символи пентаграми здавалося оживали. - Сандре, виходь із кола. А ти, Богдано, думай про місце і час повернення. Бо коли я почну, ти можеш знепритомніти від болю й опинитися невідомо де.

- Місце й час? - перепитала я. - Це означає, що ти перенесеш мене туди, куди я хочу, а не просто назад, звідки я потрапила?

- Саме так, - холодно підтвердив некромант.

Його слова мене підбадьорили. Час і місце… Час - 21:00. Місце - клуб “Стара шкарпетка”. Я навіть заплющила очі, щоб уявити це чіткіше: неонову вивіску над дверима, облуплену зелену фарбу, старенький “запорожець”, засипаний снігом по дах.

Біль відступив. Світло пентаграми розчинилося й перетворилося на яскраве сяйво фар машини. Водій, роздратований моєю появою, натиснув на клаксон. Я встигла відскочити убік.

Вийшло.

У двадцяти кроках від мене стояла компанія й курила, ховаючи руки в кишенях. Над входом сяяла вивіска “Стара шкарпетка”, а знайомий “запорожець” сумлінно займав своє місце. Я навіть не перевіряла годинник - знала: я вчасно.