Глава 4. Шепіт

Повітря розрізав свист. Одразу після нього весь простір навколо Загаса закрутився, мов уся планета почала рухатися навколо нього. Рухатися й падати донизу.

Голова з хлюпотом упала на підлогу просто в центр. Одразу за нею безвольно зсунулося тіло ХайЯра.

Вереск, переляк, вигуки трьох сотень ХайЯрів наповнили залу. Панічні спроби втекти, пробігти через тунелі назад…

Їх умить перервала варта, направивши на втікачів довгі списи й змушуючи тихо та покірно повернутися на свої місця.

— Тсс… не побачиш, бо не зможеш бачити. Але відчуєш.

Знову ШиВар зашипіла незрозумілою для клану мовою, і в її долонях почали формуватися маленькі чорні кульки. Всередині вони мов палали енергією, але це сяйво зупинялося й поглиналося темною оболонкою.

Голова з розплющеними очима та відкритим ротом лежала на підлозі, і кров із неї та шиї почала виливатися на кола. Вона заповнювала кожну тріщину, заливала ямки й вимальовувала візерунки, які важко було помітити раніше. Поруч із ними в маленькі кола в повітрі пролетіли й упали шість енергетичних сфер, закрутившись на одному місці, мов дзиґа.

Сім дівчат лагідно й обережно, тримаючи на обличчях посмішки та зоровий контакт із дітьми, повільно опустили згортки під ноги. Випрямившись, вони розправили долоні до центра й підхопили шепіт Володарки.

Усе всередині запульсувало, мов одне-єдине живе серце. Чорне серце. Розлита кров протекла до дітей, ніби живий організм, і, піднімаючись дугою над землею, вхопила дитячі тіла.

Плач. Плач сімох немовлят безсилою луною бився об стіни.

Діти піднялися вгору, тримаючись на кривавих гілках, і по колу закрутилися між центром жахливої фізичної системи. А потім різко стиснулися в її ядро.

Плач зник. 

Залишилися лиш жахливі хрусткі звуки зламаних кісток та чвякання живої плоті, що зросталася в єдине ціле. Тіла поєднувалися, роздиралися, закручувалися й знову зливалися.

Усе між сьома посміхненими дівчатами оповила хмара дрібного червоного туману.

Шепіт припинився. Останній поштовх цього велетенського організму — і хмара часточок всмокталася всередину, відкриваючи підсумок усього ритуалу.

Повільно й навіть шанобливо до кола дівчат підповзла ХуухЧиме. Заглядаючи їм за спини, вона розглядала підлогу. Хлопчиків уже не було. Не було й тіла Загаса. На його місці, гойдаючи ще сліпими сьома головами, лежав невеличкий, завбільшки з двох-трьох ХайЯрів, клубок. Ще абсолютно безпорадне, миле, наївне й добре цуценя — новонароджений Голог.

— Тсс… Він твій. Піклуйся про нього й вирости хижака в ньому.

— Звісно, Володарко.

— Тсс… Як ти його назвеш? Може, у матерів спитаєш? — вона подивилася на коло із сьома дівчатами.

— Ні, я вже знаю, яке ім’я обрати. Його звати — Загас!

ХуухЧиме підійшла до центра й простягнула руки. Сім голів слухняно потягнулися назустріч, мило розкриваючи беззубі роти й висовуючи маленькі роздвоєні язички. Шиї притулялися до теплої шкіри дівчини, обвиваючи її, мов лоза.

— Загасе, іди до мене на руки.

Цуценя видало незрозумілий шиплячий звук і спробувало звестися. Слабкі, тремтячі ніжки на мить підняли тіло й одразу роз’їхалися вбік. Це викликало тільки милу посмішку в оточуючих. Ще пара невдалих спроб — і його вже піднімали вгору п’ять витончених рук. Пригорнувшись до грудей, воно випрямило шиї, притискаючись до тіла своєї “власниці”, і майже одразу заснуло.

— Тсс… добре. Перше бажання виконане. Сестри, звільніть залу переді мною.

Семеро дівчат на чолі з ХуухЧиме відійшли вбік, трохи за трон Володарки.

— Тсс… Тоді давайте спочатку виконаємо третє: двісті мають приєднатися до померлого.

Знову натовп ХайЯрів ожив. Плач, нерозбірливий крик. Очі, повні жаху. Спроби втечі.

Найнайспритніший прослизнув по гладенькій підлозі під списом і побіг назад. ХайЯри завжди славилися гнучкістю та швидкістю, тож він, слідуючи прадавньому кредо про важкий шлях, метався вбік, мов блискавка. Списи пролітали то праворуч, то ліворуч, усе норовили зачепити, але просто не могли впоратися з маленькою блохою. Коридор уже простягав до нього свій темний, холодний простір.

У цю мить усе плем’я отримало силу й віру. Замість жаху тепер лунали вигуки й підбадьорення. Нові члени вистрибували з основної групи й неслися до рятівних виходів.

Десь біля вуха першого просвистіло щось — і голова впала разом із тілом, гепнувшись мішком на підлогу.

Другий упав за кілька кроків.

Третій навіть не встиг переступити поріг.

А потім втеча перетворилася на тишу.

Всі крики стихли. Застигла безвихідна, мовчазна тиша.

— Тсс… Добре, — ШиВар важко зітхнула. — Залишилося сто вісімдесят шість.

Цього разу вже ніхто не вибігав. Уся зграя тулилася дедалі тісніше один до одного, хоча жодна з МогоВарш не підходила ближче.