Глава 1. Великий Сууж

З вулиці в кімнату летів безперервний потік перемішаних, перекручених та ледь зрозумілих криків, вигуків, шуму та розмов:

— Риба! Найкраща риба з ІхНулімс!

— Я не скину жодного нега, бери як є або вшивайся!

— Водоплавні мастодонти з НдУса. Перший виводок на продаж!

— Фрукти! Стиглі фрукти тільки-но з ЦегЦел!

— Ставлю два хутена на великого Голога! Порви його!

— Обережно, поступіться, розійдіться!

— Ноги моєї більше тут не буде.

— Як це він програв? Мої два хутена…

Підлогою повільно, навіть із зусиллям, постукуючи підошвами, пройшли ноги господаря. З його огрядного, гігантського тіла рясним потоком капав липкий піт, який доріжкою стелився й окроплював дерев’яні дошки при кожному кроці.

— І чого ж я погодився відіслати слуг? — буркнув правитель ЗахЗаму собі під ніс і, одразу розвернувши щокасте обличчя до гостей, промовив: — Хвилину, закрию віконниці. Тут завжди так жваво, коли йде торгівля. А торгівля в нас йде завжди!

Гучний регіт загубився в базарному гомоні й швидко стих. Віконниці глухо зачинилися, занурюючи кімнату в приємну й не таку пекучу напівтемряву. Разом із нею притупилися запахи сухого пустельного вітру, що розносив довкола міцний аромат прянощів, трав і посліду велетенської худоби, на якій до міста привозили вантажі на продаж. Тепер, коли безкрайній базар нарешті покинув приміщення, настала тиша, яку уривало лише повільне грюкання підлоги під МехЯром, що повертався на свій м’який диван із подушок.

— Випийте, друзі! Не кожен день до мене приходять далекі родичі. Це треба відсвяткувати!

Він схопив позолочений велетенський келих, до країв наповнений чорним холодним вином, підняв угору й зупинився. Оцінивши свинячими очима відвідувачів, гойднув головою в бік маленького столика біля дивана, на якому стояли келихи та з десяток бурдюків із вином.

Від гойдання рясно прикрашені десятками сережок довгі вуха колихнулися, і пролунав передзвін. Не сильний, ледь чутний. Але одразу після цього двері в кімнату відчинилися, і крізь них ланцюжком вбігли три напівоголені жінки. На них з одягу були лиш напівпрозорі туніки та шкіряні чокери з порожнім кільцем для повідця.

— Господарю, кликали?

— Ти що, не можеш розрізнити, коли дзвонить цей дзвоник, — він двома пальцями затис у руці руків’я коштовного дзвоника й продемонстрував передзвін, — а коли я просто кручу головою? Дурне! Ану геть звідси!

ШувуНарка, молода Ам’Ханка-кішка та низька м’язиста ГазАрханша вклонилися до землі, торкаючись підлоги лобом, і попрямували до виходу.

— Хоча… — на обличчі МехЯра замиготіла мрійлива посмішка, — гості, можливо, ви не проти? У цій нестерпній спеці життєво необхідно мати раба з блабелом поряд.

Відвідувачі знизали плечима, показуючи свою байдужість, і дівчата, підхопивши велетенські віяла, почали обдувати господаря, а з ним і все приміщення.

— Гарно! У наш час без таких красунь, — він ляснув по стегну, що було розміром із його роздуту від жиру долоню, — ніяк. Дуже рекомендую придбати й собі. Тільки ж ви розумієте, що це не на відкритому ринку?! — огрядна брова хитро піднялася вгору, викривляючи удавано невинне обличчя.

Знову порив реготу, який переривався важким кашлем, заглушив усе. Він тривав, поки господар не випив за один ковток усе вино й не простягнув келих дівчині, щоб вона знову його наповнила.

— Ну що ж, сестро. Я так і не відрекомендувався. Мене звати Сууж! Великий Сууж, правитель усього ЗахЗаму! — він ефектно розкинув руки. Келих у його долоні зсунувся, і струмінь вина з бурдюка рабині полився просто на подушки, проте він цього й не помітив. — Міста, якого ще навіть у планах не було п’ять років тому, а зараз воно розрослося настільки, що й краю не видно! Мабуть, тобі цікаво, як я це зміг?

У відповідь була тільки тиша. Гостей це явно не цікавило.

— Тоді, звісно, я тобі розповім!

МехЯр зручніше розкинув своє тіло на подушках, закинувши ногу на ногу. Очі його бігали стелею, а посмішка оголювала гострі зуби в очікуванні початку його тріумфального шоу. Історії, яку чув кожен, хто бодай раз побував у ЗахЗамі.

— Боги, великі боги обрали мене й послали видіння! Побачили в торговці-початківцеві іскру! А можливо, навіть самі подарували її мені!

Він притулив долоню до грудей із чвакаючим звуком від поту.

— Я не вагався! Кинув усі скарби, що мав на ХудалдааУсі, своїх поплічників і зійшов на човен. Плив крізь сильний шторм із поривчастими вітрами та блискавками, який був німим порівняно з благаннями братів, щоб я залишився. Але іскра тягнула мене в подорож.

Рука піднялася по грудях, далі шиєю до повік і змахнула уявну сльозу.

— Переді мною розкинулася люта ІхЦел. На горизонті завивали бурі, ширяли торнадо та зміями вилися Потоки. Я сміливо встав на цей важкий шлях і пішов уперед. Мене вела сама доля, тож я раз за разом оминав усі пастки проклятої пустелі! Більше того, сама НарГал спустила з небес на мене своє світло й проклала теплий шлях крізь пекло!