Розділ 2

Про мікрорайон Новобіличі в Вікіпедії було всього кілька речень.

«Селище Новобіличі розташоване між вулицями Генерала Наумова, Підлісною і залізницею «Київ-Коростень», розплановане на початку 1940-х років, забудоване у 1948-1957 роках індивідуальними житловими будинками. Власне житловий масив Новобіличі розташований між вулицями Академіка Булаховського і Генерала Наумова, забудований у 1975-1979 роках». Все. Коротко, стисло, ні про що. Щось там ще про зміну назв вулиць протягом розбудови району. Це мене не цікавило.

Зрозуміло, це був порівняно новий мікрорайон, з тих, які й нині ростуть, як на дріжджах у столиці, що постійно оновлюється й розбудовується. Але, як сказав шеф, - діра дірою. Мало хто знав у столиці цю місцину. Знали метро "Академмістечко". І десь там і були Новобіличі. 

У нашому ж архіві про цю місцевість залишив згадку лише колишній співробітник Василь Опанасенко, який мешкав якраз у Новобіличах і зафіксував у свій час незвичайну паранормальну активність на місці старого кладовища, коли його зносили під час будівництва окремих будинків. Привидів розігнали, упирів упокоїли, звіт оцифрували, але окремо він зберігався в архіві в тоненькій папці із зав’язками. Я навіть знайшов цю папочку, передивився ще раз той папірець із дрібним нерозбірливим почерком пана Василя і сумно зітхнув. Район, як район. У Києві таких тисячі. Чому саме там планується Базар, не було зовсім ніяких підказок.

Базаром ми називали місце, де нелегально збиралися істоти, за якими ми приглядали, аби щось купити чи продати. В принципі, зараз нелегальна торгівля забороненими речами вся перейшла на терени Інтернету. Дуже зручно, відслідкувати майже неможливо, хоча наш Відділ особливих засобів і намагається створити кілька застосунків, які б відслідковували такі речі, але поки що це на стадії розробки.

Але є такі артефакти, речовини й предмети, які не перешлеш Новою поштою і не передаси кур’єром. Тут треба особиста присутність, аби перевірити правильність накладеного закляття або ефективність магічних артефактів. Для цього ще з незапам’ятних часів існував спеціальний ринок, такий собі Базар, на якому й відбувалися торговельні операції такого типу. Базар був примарними, існуючим в багатьох вимірах одночасно. Коли і де він з’явиться, передбачити було неможливо.

На території України Базар, за моєї пам’яті, з’являвся всього два рази: у Рівному та Конотопі. За яким принципом відбувалася його поява, ніхто толком не міг вирахувати, але були такі провидці, які інтуїтивно відчували його появу. Тоді шанс ставав п’ятдесят на п’ятдесят, і все залежало від того, чи начальник того відділення, на території якого передбачалася поява Базару, довіряв хитким передбаченням провидців, чи не звертав на них уваги. Так було до двохтисячного року, аж поки Всесвітній Форум Містичної Поліції не прийняв рішення реагувати на всі без винятку пророцтва провидців про появу Базару.

Тепер до нас надходила чимала кількість інформації про це. І ми все мусили перевіряти. Кожного року провидці називали різні міста й місця, все ретельно перевірялося, але завжди це була обманка. От і зараз, отримавши відомості про появу Базару в Києві, я поставився до всього цього досить скептично. Але робота є робота. Увечері треба було їхати на околицю Києва, якісь Богом забуті Новобіличі, про які я, як і шеф, почув сьогодні вперше.

Ще раз зиркнувши на пожовтілий папірець, я вже хотів закрити папку, але щось привернуло мою увагу. Аркуш паперу був рівненький, але біля того місця, де стояв підпис мого колишнього колеги, можна було побачити якусь нерівність, наче з іншого боку листка було ще щось написане. Я перевернув звіт. Справді, хтось простим олівцем написав якісь слова, які вже майже повністю стерлися, лишився тільки відтиск, бо писали, видно, сильно натискаючи на папір. 

Я придивився, потім увімкнув настільну лампу і підніс аркуш до світла. Майже вгадувалося кілька слів. «Звірі? Перевірити!» - прочитав я. Далі йшло третє слово, яке я так і не розібрав. Чи то «Лінія», чи то «Лілія».

Дивно, про ще це? Цікаво, цей Василь Опанасенко ще живий? Працював він у вісімдесятих роках. Більше сорока років тому. Якщо, наприклад, йому було тридцять-сорок, то зараз має бути сімдесят-вісімдесят років. Треба перевірити. Кожна зачіпка у нашій роботі дуже важлива, це я знав точно, а якщо моя інтуїція підказує, що я повинен поговорити з ним, то від цього відмахуватися не варто. «Інтуїція – половина справи», - як каже наш шеф.