7.

Томас накинувся на тістечка і нутелу як навіжений, приємно смакуючи їх з улюбленим зеленим чаєм. Поєднував це все з піцою, яку ще не встиг доїсти. Леонід, втомлений фізично і морально, пішов у відпочивальню для гостей, де були лише прогнутий диван зі старим матрацом, крісло в кутку кімнати та перекошена шафа, яка, здавалось, щомиті могла розвалитися. Чоловік скрутився равликом, щоб зігрітися, і швидко заснув, зморений пережитим напруженим днем.

Чудернацькі сни заполонили свідомість. Їхні сюжети змушували Леоніда то усміхатися, то здригатися, то щось бурмотіти. Фантастика, що вимальовувалась уявою, крутила адвоката у ліжку, коли він намагався втекти від тигра, або наздогнати красиву модель з пікантних обкладинок журналів, які лежали в його домашньому кабінеті. Також наснився Нью-Йорк з бетонними висотками, швидкими потягами та підземкою. Апофезом була ейфорія картинок з безтурботного дитинства за містом.

 Леонід розплющив очі. У кімнаті стояла суцільна темінь. Він лежав весь спітнілий. Під ковдрою було парко в порівнянні з прохолодою, коли він засинав. Чоловік стягнув ковдру і розкинув руки в сторони. Дихання сповільнилось, стало легше, хоча піт однаково заважав розслабитися. Відчув дискомфорт: треба сходити до вбиральні.

 Повернувся Леонід вже в кращому стані.

 Диван тихенько зарипів. Покривало сховало охололе тіло. Можна було засинати, але він відчув якийсь страх, що прийшов нізвідки. Очі нервово втупились у куток кімнати, де темінь ночі була найглибшою… Він почав розрізняти силует людини.

- Томас? – чоловік підвівся, щоби спертися на спинку дивана. – Що ти тут робиш? Ти хочеш поговорити?

 Адвокат помітив рух у кутку і вмить щось важке звалилось на постіль край ніг. - Пам’ятаєш, я говорив, що вона мертва, - нарешті заговорив парубок надірваним голосом. – Вони поки справді міркують про зникнення. Проте вже скоро той пес дядька Оніла…

- Який пес, ти про що?

- Той проклятий лабрадор весь час копає там яму, ніби навіжений. Він відчуває її під землею.

Чоловіка ніби струмом ударило після цих слів. Леонід потягнувся, щоб зрозуміти, що то впало йому на ліжко, але стало ще страшніше, коли невідомою річчю виявився великий кухонний ніж.

– У перший день я знову закопав яму, яку почав рити пес дядька Оніла, проте зараз не можна вийти з дому. А він вириє її. І, коли Оніл підійде забрати його звідти, то побачить маму. Можливо, лише кінцівки пальців, але цього буде досить.

 Леонід увімкнув ліхтарик на телефоні й з жахом побачив закривавлений ніж:

- О Боже, Томасе, - ліхтарик направився на парубка. Той сидів ніби на електричному стільці. Руки лежали на ребрах крісла, а ноги розвелися в боки. Обличчя було бліде, як молоко без єдиного виразу емоції, ніби у мерця. Він дивився на батька зверхньо, як граф Дракула, та монотонно говорив, ніби сам з собою.

 – Бачив, ти був у Джека. Тому, мабуть, знаєш початок історії. Коли я затягнув маму на кухню, вона сказала, що хоче потанцювати у парі, але схопила ніж і накинулась на мене. – Томас тихенько засміявся сухим гнітючим голосом, який супроводжувався скигленням. – Накинулась на сина з ножем, - він продовжував реготати істеричним сміхом. Леоніда почало вивертати розум зсередини, здавалося, він зараз сам зійде з глузду, - Чуєш, батьку, вона хотіла потанцювати в парі і намагалася зарізати мене, - сміх дійшов кульмінації й різко обірвався. Томас знов став ніби кам’яний. – Мені вдалося забрати ніж. Постарався заспокоїти, проте вона взялась бити мене по обличчю, говорити жорстокі образи. Її ніколи так не зривало, вона ніколи не била мене, проте в той вечір сталося щось незрозуміле. Це було так зненацька, так жахливо. Тоді я відчув як у мене вселилась чужа незрозуміла істота, вона змусила мене не стримуватись.

Руки парубка почали судомно рвати шкіру крісла.

 – Я штовхнув її до плити, взявся вільною рукою за волосся, щоби тримала голову рівно, а після…, - Томас зіскочив на ноги й почав повільно підступати до дивана, - змахнув ножем по шиї мами. Дешевий ніж з затупленим лезом залишив лише неглибокий поріз, але зупинитися я не міг. Різав, різав, бив ним… Знаєш, що було найстрашніше, - її очі. Вони дивилися на мене весь час, незважаючи на безглузді рухи тіла. Очі вилетіли із орбіт та вирячились. Здавалося, ніби мама хотіла намилуватись мною наостанок… Але ніж відволікав мою увагу на шию з якої виднілись хребці. Вони стирчали з-під шкіри, ніби просили, щоби я їх витягнув. Фонтан крові вдарив мені в очі, - при цих словах парубок уперся руками в диван і почав тягнутись вперед.

Леонід схопився обома руками за голову та закрутив нею, - Зупинись! Зупинись, Томасе!

- Вона почала молити мене, щоби я припинив, але за секунду навпаки просила про скорішу смерть. Почала ревіти шиплячим голос, а я нічого не бачив. Наосліп махав ножем. Тоді я вже влучав по її обличчю. 

- Зупинись!

- Але потім відчув, як її удари ослабли. Вона прошипіла і затихла. Це був кінець. Я поклав її на підлогу з перетвореною на фарш шиєю і схилився над мийкою, щоб промити очі.

Леонід ухопив сина за футболку. – Замовкни! – і відштовхнув назад.

 Проте Томас лише повернувся до крісла і знову застиг в позі Дракули.

- Я відчув ясність та зібраність, - розповідь на межі безумства продовжувалась. – Ніби я це робив вже сотню разів. Побіг до ванної. Змив руки, взяв ганчірку з відром, повернувся на кухню. Обтер маму. Перемотав своїм одягом її шию, аби кров більше не текла, а також обличчя з порізаним від вуха до вуха ротом. Коли я покінчив з нею, почав витирати все на кухні. Пройшовся по кожному міліметру, щоби впевнитись у тому, що більше слідів не залишилося. Прийняв холодний душ, загорнув маму у простирадло, взяв лопату з сараю і пішов на вулицю.