5.

Вони довго мовчали, сидячи на кухні навпроти один одного. Леонід чекав, поки син облишить піцу, а ще більше, коли той, нарешті, вимкне «режим спалювача» в очах. Томас не пом’якшав навіть після того, як добряче наївся, але за принципами гордості продовжував напихатися тістом. Він дивився на батька все так само під час жування, ніби без упину вивчав його. Через це чоловік зміг з’їсти лише один шматок: було досить ніяково.

- То ти адвокат, що живе на широку ногу? – чоловік здригнувся від голосу сина. Він став грубішим після їжі – це здалося дивним.

- Найкращий в Нью-Йорку. Ну, це з оцінок газет та недавнього успішного діла.

 - Багато бабла косиш?

- Достатньо, - Леонід вирішив не хвалитися капіталом в будинку, який дихав бідністю.

- Жінка є? – парубок потягнувся за третьою порцією.

- Ні, я самотній.

Адвокат відчув, що ним намагаються маніпулювати, щоби почути потрібні відповіді. Але тримав контроль.

- Після мами ще не зустрів ту, яка би запала в серці.

- А мама була такою?

- Так, звичайно. Інакше я би не одружився на ній…, - Леонід думав, що встигне ухилитись від відкушеного шматка піци, який полетів у нього з іншого кінця столу. Проте їжа все ж зависла на голові, розкинувши помідори, цибулю, ковбасу та кетчуп між волоссям.

- Ти зовсім з глузду з’їхав? – чоловік почав злісно вибирати недоїдки з себе.

- Я думав, ти зреагуєш. Просто у нас з мамою був такий звичай – кидати їжу один в одного.

- Справді? – чоловік підвівся з місця, опустив голову в раковину і ввімкнув кран.

- Ні, звичайно. Просто ти заслужив, - Томас також піднявся з-за столу, - не витягуй голови. Зараз принесу шампунь.

- Що? – чоловік не почув сказане за потоком води біля вух.

 Парубок зависнув над Леонідом та почав видавлювати рідину на голову батька. Адвокат нервово пінив шампунь, овочі піддавалися, спадали на дно раковини. Вже через декілька хвилин він знову сидів за столом, але вже з рушником на голові і червоним від хвилювання обличчям.

- Томасе, це зовсім недобре - розкидатися їжею.

 Парубок пропустив крізь вуха почуті слова і сказав:

- Ти не договорив.

- Цікаво, чому… я кохав твою матір…, - вмить у чоловіка знову полетіла піца, від якої вже він встиг увернутись, зіскочивши з місця. – Це зовсім не смішно, - Леонід почав наступати на Томаса. Той у відповідь піднявся. Чоловік відразу охолонув, побачивши, що в нього немає шансів проти сина-бугая, який без докору сумління може переламати навпіл. Тому адвокат зупинився.

– Будь ласка, перестань це робити.

- Добре.

- Так ось, - Леонід неочікувано потягнувся за коробкою піци, проте Томас встиг ухопитись за неї зі своєї сторони. Чоловіку довелося відпустити і повністю переможеним повернутись на стілець. – Повір, до того випадку сімнадцять років тому, - він продовжив, ніби нічого не сталося, - я кохав Розу, але ми були молоді. Я був нерозумним, без мізків, гальм у бажаннях.

- І тому в ніч, коли мати народжувала мене, ти привів у наший дім чужу жінку. Все могло би пройти добре для тебе, якби не моя бабуся, яка приїхала в дім по документи, - це була точка кипіння у сина і Леоніду потрібно було терміново охолодити ситуацію.

- Я вчинив тоді, як справжній виродок і повністю заслужив на справедливе покарання від Рози. Ми відразу розлучились. Вона відсудила тебе. Ви переїхали сюди в Осидіан. У судовому вироку не було слів про те, що я не маю права бачитись з тобою, проте Роза жадала ніколи не зближатися мені з тобою при її житті – я погодився.

- Так просто?

- Я знав, що скоїв справді жахливо. Моє рішення було схоже на повагу. Єдине, що нас пов’язувало потому – це кошти, які я мав виплачувати.

- Ти після розлучення вдарився в алкоголь, чи...

- Що? – чоловік відмахнувся. – Ні, я навчався тоді в юридичному. Коли ми розлучилися, взявся за голову, засів за книги, практику і таке інше. Навпаки, все пішло вгору. Не дивлячись на негативну післясудову пляму, я зумів вибороти місце під сонцем в юридичній справі.  

- Ніби позбувся сміття, - задумливо сказав парубок і піднявся з місця.

- Томасе, ти куди?

- Нагору, в свою кімнату.

- А про матір нічого не хочеш розповісти?

 Томас помітно похмурів.

- Що я можу розповісти? Вона мертва.

Леонід похолов.

- Звідки ти це знаєш? Поліцейський сказав, що…

- Що вона зникла, так. Для них вона зникла, проте…, - обличчя хлопця почало морщитися. - Проте я краще піду нагору відпочину. А ти прикупи ще щось з харчів на вечерю. Дякую, - парубок взяв коробку піци та вийшов з кухні.