Квиток на рейс «Нью-Йорк-Чикаго» лежав край столу вітальні, чекаючи, поки його, нарешті, підберуть. Відліт об 11:00, а на годиннику вже 9:43, тож треба поспішати. Проте про вихід з будинку навіть не йшлося: Леонід Реджі метушливо бігав по кімнатах і голосно теревенив по телефону. Іноді гаджет зависав між вухом і плечем, а руки брались застібати сорочку. Це дуже бісило чоловіка, адже блютузні навушники були в ремонті. Проте Леонід старався емоційно стримуватись, щоби часом не втратити нову клієнтку.
- Я надіюсь, ви знаєте про ціну за послуги?
- Звичайно, не дарма ви найкращий адвокат Нью-Йорку. Я готова платити за вашу працю. Мені дуже кортить відсудити права на дітей та будинок у цього покидька. Він зрадив мені…
- Міс Шені, давайте ми обговоримо всі подробиці вже при особистій зустрічі. Я поспішаю.
- Звичайно. Гарного вам дня, містере Реджі.
Чоловік кинув набридлий телефон на диван, прослідкував за його переворотами у повітрі і взявся складати все потрібне у невеличку валізу.
Таксист судомно тис на клаксон перш ніж найкращий адвокат Нью-Йорку з’явився у вхідних дверях. Завдяки добрій долі ключі вставились у замок з першого разу і чоловік побіг до машини.
- Валізу я потримаю на руках, треба поспішати, - сідаючи, промовив Леонід.
- Як бажаєте, - машина рушила з місця.
- Якщо доїдемо до аеропорту за десять хвилин, оплачу дорогу втричі більше.
Швидкість відразу почала збільшуватись.
- Сер, за таку ціну треба мчати як літак, а нам це не вдасться, тому буде достатньо трохи чайових, але довезу вчасно, - колишній біженець з Сенегалу всміхнувся клієнту в дзеркало заднього виду.
Леонід підняв краї рота у відповідь і знервовано видихнув. Нізащо не можна запізнитись на літак.
Білявка-стюардеса чекала на пізніх пасажирів біля підйому на трап. Її руки збуджено терлися одна об одну за спиною: кортіло скоріше закінчити процедуру посадки. Але два чоловіки, що вибігли з фойє в її напрямку, змусили дівчину ще більше занервувати.
Першим підбіг широкий, як шафа, чоловік в убогій майці та неприязним душком з рота.
- Вітаю вас, можете надати квиток?
Чоловік тицьнув папір прямо під ніс стюардесі.
- Дякую. Третє місце, четвертий ряд, економ клас. Проходьте, але приїздіть в аеропорт вчасно, бо можете запізнитись.
Чоловік глянув на стюардесу та грізно гаркнув. – Я людина, яка заплатила за квиток! Почекаєте!
Леонід діждався, поки дівчина звільниться від нахабного пасажира і надав квиток.
- Вибачте за запізнення.
- Доброго дня. Третє місце, п’ятий ряд, бізнес клас, - дівчина підняла засмучений погляд на адвоката. - Старайтеся прибувати раніше, - вдала приємну усмішку і відійшла вбік.
- Дякую, - Леонід швидким кроком пішов по трапу. Тепер він точно був впевнений, що не спізнився.
Заснути не вдавалося. Довелося весь час дивитися в ілюмінатор, де хмари переплітались у променях сонця, зникали десь далеко за обрієм, ніби це був міст у країну ельфів. Споглядання небесних краєвидів здавалося кращим, ніж читання нудних журналів, вилизаних редакторським стилем. У статтях все нагадувало швидкість міста, а також ходіння великого капіталу – звичайне життя Леоніда останні десять років. Зараз він бажав відсторонитися від цього. Потрібно трохи поринути у природу. Все ж він їде в Осидіан, що в ста милях від Чикаго. Звичайне невеличке місто без будь-яких особливостей, а, найголовніше, без висоток, дорогих машин, ділових друзів і надокучливих клієнтів.