Розділ 13

- Але ж..., - липучка в особі аспірантки намагалася якось переграти ситуацію, чіпляючись хоч за щось, але оскільки її можливості різко відрізнялися від її бажань, доходячи до нуля, то все виглядало кепсько. Для "старшої".

- Щось ще, Станіславо Тимофіївно?

Натомість цей чоловік за словом в кишеню не ліз, демонструючи дівчині, що хоче якомога скоріше від неї позбавитися. І мені б радіти тому, що ця самозакохана принцеса отримає по своєму ідеальному носу, що її повернуть на грішну землю, але мої мізки шурупають і доходять до логічного висновку - якщо зникне аспірантка, то я стану центром уваги цього Антона. А я ще досі не визначилася, чи я злюся на нього, чи боюся, чи він мене взагалі приваблює. От таке зі мною вперше в житті, тож я на паузі. Це як в новій грі, де ти взагалі не "альо" і потрібно все роздивитися, щоб розпочати в неї грати.

- Стася, - дівчина намагається стерти кордони, які вибудовує чоловік, але це настільки жалюгідна спроба, що очевидно - вона приречена на провал.

- Станіславо, - а ось і він, у всій красі, з гучним падінням намагань аспірантки, - сподіваюся, ти сама розберешся зі своїми дірками. В палатці. Нам же з Нікою варто готуватися до ночівлі.

"А що цей нахаба собі дозволяє?"

Криком кричить внутрішній голос, я ж поки не настільки зібрана, тож йду за чоловіком.

"Йдеш, чи тебе як козу тягнуть за собою?"

Мій внутрішній бунтар не заспокоюється, і мене заряджає цим незадоволенням. А і справді, якого весело я так слухняно за ним плентаюся? Він мені чоловік? Хлопець? Чи хоча б друг? Якого?

- Гей! Відпусти! - Висмикую руку і, на щастя, це вдається зробити, а вже наступної секунди складую цю руку та іншу на грудях, демонструючи, що я жива людина, а не безвольна лялька, яку можна повсюди тягати. Якщо він мене з кимось сплутав зі своїх дівок, то нехай пинає на свою старечу пам'ять.

- Взагалі то я по дівчатах.

Щоб я не зробила, щоб не сказала, як би не відреагувала, кожного разу цей Антон посміхається, все йому приносить задоволення. Цікаво, якщо схопити ту палку, яка в минулому була основою моєї палатки, і огріти нею цього персонажа по голові, теж буде шкіритися? Теж зловить свій, тільки йому зрозумілий кайф?

- Я за тебе рада! - Цікаво, але перевіряти не будемо. Потрібно показувати характер, але і бачила червоні лінії, за які заступати зась, бо вистачить пари секунд поверхневого огляду, щоб усвідомити, що я у свідомо програшній ситуації. Де я, маленька, худенька, і де цей здоров'як, з потужними руками, міцним...

- А я за тебе ні.

Дивися йому у вічі! І тільки туди! Цей чоловік все зчитує, все бачить, як ти ковзаєш по ньому поглядом, оцінюючи як картину на виставці.

- Це погроза? - Та чорт побери, тут і з очима халепа... Що за скульптор ліпив цього чоловіка? Чому рука цього майстра ніде не сіпнулася, зіпсувавши бодай щось, за що можна було б зачепитися і вже відкинути думку, що цей Антон ідеальний.

- Це мотивація до дій. Палатка сама себе не поставить, тож прошу, принцесо.

- Ти чоловік, тому і житлом тобі займатися! - Я не принцеса! І ніколи нею не була. Але наш попередній досвід дуже гіркий, навіщо повторювати помилки? Тим більше не збираюся я ночувати з цим нахабою. Попрошуся до Маринки. Нехай краще тіло буде боліти від її точних ударів, чим заживо згорати від поглядів, дотиків цього чоловіка. Просто від його присутності поряд.

- Гаразд, - ого, так швидко згодився? Неочікувано, - тоді я буду стейк лосося на вечерю.

- Що? 

- Ну, якщо я як чоловік займуся побудовою нашого житла, то ти як жінка приготуй щось смачненьке. Я б від м'яса не відмовився, але тебе жаль.

- В плані мене жаль? - Він що ж... канібал? Спочатку візьме мене, награється досхочу, а після з'їсть, знищивши наслідки?

- Кабани в цю пору року голодні, що як на них натрапиш та станеш їхньою сьогоднішньою вечерею.

- Тут водяться кабани? - І головне ж ні натяку на посмішку. Можна було б подумати, що жартує, що вкотре забавляється, та ні, максимально серйозний. І цей стан йому теж личить. Відразу робить таким чоловіком-чоловіком, який і динозавра на лопатки покладе, і питання всі вирішить, не дивлячись на ступінь їх тяжкості.

- А де їм ще водитися, як не в лісі? Не в торговому ж центрі їм тусуватися, ласуючи спідньою білизною дівчаток. Їм м'ясо потрібно, Ніко, м'ясо, а ти хоч і худенька, але на безриб'я, як то кажуть, і рак риба. До речі, про рибу, через скільки буде готова вечеря?

- Не через скільки! Я допоможу тобі з палаткою, - та манала я ту рибалку, той ліс, а тим паче тих кабанів. Стати артефактом, який знайдуть через сотні років інші археологи, я не планую. Не так я хочу ввійти в історію, не так.

- Як скажеш, доведеться перебитися протеїновими батончиками.

Ага! І сном серед відкритого неба. Або максимум в палатці Тимофіївни. Бо я планую помститися, зіпсувавши житло цього чоловіка. Зловлю відразу два лососі - і ночувати з цим персонажем не доведеться, і йому зроблю каку. І не кажіть, що це по-дитячому! Нічого було мою палатку нищити! Вона взагалі то грошей коштує! І плювати, що я її придбала по розпродажі, відмовившись від старенької, яку пропонував батько. Тож впевненим кроком прямую до набору Антона і вже видивляюся слабкі сторони, на які трішки натиснути та все закінчиться гучним "трісь".

- Що таке, вперше бачиш такі прутні?

Я падала в прірву під назвою розчарування, оскільки тут немає до чого доскіпатися, що поламати, і навіть не помітила, як він підійшов позаду, впираючись своїм пахом...