Розділ 11

- Чуєш!

Твою ж кочерижку! Знову! Знову це трапилося!

- Так, Марино! - Чому ніхто не попередив стосовно того, що з собою крім палатки, спального мішка та допоміжних речей, котрі можуть знадобитися в експедиції, треба було прихопити лицарські обладунки? Бо як по іншому захищатися від цієї дівчини та її дошкульних стусанів в бочину?

- Як думаєш, під приводом чого загляне наша Тимофіївна в шатро цього Антона? Під приводом того, що в неї сіль закінчилася, чи ввімкне нарешті мізки й попросить ковдру, бо їй прохолодно?

- Скоріш за все, другий варіант, - можливо, наша "старша" не виблискує мізками, але ж вона і не останній дундук, щоб приправи просити. Якось же Станіслава вступила на аспірантуру, якось там набирається досвіду, і якимось чином їй довірили нашу групу. Не може ж керівництво університету настільки нас не ненавидіти, щоб відправити на вірну смерть? - А де твоя компаньйонка?

- Віка? Я відправила її на пошуки піску, - при цьому Марина вдає, що розмовляє зі мною, насправді ж увага дівчини зосереджена на Тимофіївні та на тому чоловіку, які розкладають свої палатки. Кожен свою, але не виключено, що вночі відбудеться злиття і "заснуть" вони під одним дахом.

- Піску? Навіщо? - Я чогось не знаю? Є якісь таємниці, в які мене не посвятили? Ми спочатку заховаємо реліквію в пісок, а потім будемо героїчно її розкопувати?

- А що як десь щось загориться, вітер підійметься, а тут все сухе, миттю загориться.

- А до чого тут пісок? Ви з Вікою збираєтеся ним гасити пожежу? - Адже вірно? Навіть якщо допустити, що вітер підійметься, хоч наразі повний штиль. Якщо врахувати вогонь, який незрозуміло звідки виникне, адже приготування їжі на вогнищі можливе, та навряд чи сьогодні, коли кожен з дому притягнув якийсь смаколик.

- Ми будемо відсікати першопричини, а не боротися з наслідками, - з розумним виразом обличчя видала Маринка, та швидко усвідомивши, що я не дотягую до її мозкових здібностей, додала, пояснюючи як пупсику, - розсиплемо навколо палатки пісок, таким чином ми з Вікою виживемо, коли всі згорять.

- Ааа, - десь Бог дає, а десь забирає, так? Судячи з усього це даний випадок, бо Всевишній дав дівчинці унікальну розумову начинку, та з усвідомленням реальності... Ну, тут тяжче. Бо якщо над усім так заморочуватися, то можна з розуму зійти. Літак може летіти, зазнати авіакатастрофи та впасти людям на голову. То що тоді робити? Сітки плести в небі, щоб знешкодити такі загрози?

- Якщо захочеш, то приходь до нас, буде безпечніше, - і оцінювальним поглядом сканує мою палатку, точніше те, що має нею стати. Наразі це просто набір мотузок, дерев'яних палок та шматка тканини. Більше схоже на блошиний ринок, а не на щось вартісне.

- Гаразд, дякую.

Відмовляти від даної пропозиції якось завчасно, хто його знає що мені вдасться зліпити з цього "... і палок", та водночас сильно-сильно сподіваюся на те, що ця купка перетвориться в мінібудиночок, в якому можна буде переночувати, і який не здує за одним подихом вітерця. Бо ніч поряд з Мариною загрожує наслідками. Хто її знає наскільки вона бойова уві сні? Це ще я не враховувала її сусідку Віку, в яких з нею можливо спільні інтереси, і у вільний від навчання час вони відвідують боксерські курси.

- Точно ця зміюка щось вигадає, щоб пробратися до нього в спальник.

Та що її так задів цей Антон? Чому вона так акцентує на ньому увагу?

- Можливо, в нього є дружина, - видаю своє припущення, а сама приєднуюся до Марини розглядати цього чоловіка. Що її так вразило в ньому? Ну, так, він величезний, бо якщо до автобуса підходив у кенгурушці, то зараз зняв її, і у футболці встромлює палку в отвір... іншої палки. Очевидно, що археологія не єдине захоплення. Як мінімум, чоловік полюбляє спорт, це видають чималі руки, потужний грудак, а спина... Спиною він може закрити шатро Маринки й Віки, і ніякий вітер не роздмухає ніякий вогонь.

- Сумніваюся, що для такого як цей, дружина це перешкода.

Цей Антон сам в кого хочеш може роздмухати вогонь. Своїм зовнішнім виглядом, своїми впевненими діями, бо він знає, що йде за чим та навіщо, навіть ні на секунду не зупиняючись, не роздумуючи. Просто бере і робить, незважаючи на обставини, попри двох студенток, які витріщаються на нього, і вочевидь однієї аспірантки, яка можливо не так відверто споглядає за чоловіком, але точно поклала на нього око й має свої, еротичні плани на цю й наступні ночі.

- Начебто немає обручки на пальці, - вдивляюся в руку й не бачу, щоб сонце, яке заходить за горизонт, відсвічувалося від потенційного персня. 

- Якщо вона і була, то він не ідіот, зняв її перед тим, як сюди їхати. Тут стільки молодих дівчат, які явно не оминуть увагою цього Геракла. А він тільки й радий буде замутити з якоюсь дурнюнею.

Не коментую те, що Марина сама наразі задивляється на цього мужика, вже вдруге за короткий проміжок часу акцентуючи на ньому увагу. Я займаюся зовсім іншим - намагаюся вирахувати, чи одружений цей чоловік, чи вільний. Навіщо? Задайте якесь легше питання.

Не знаю, на що я надіялася, вважаючи, що наші з Мариною роздивляння ніхто не помітить. Очевидно, що навіть шматок каменю щось би запідозрив, якби на нього хтось так довго й нахабно витріщався. Антон же не камінь, хоч його тіло ніби з нього виточено, тож розвертається з металевою палицею в руці й прямо дивиться на мене. А ще через секунду підморгує, демонструючи свою широку посмішку. Яка на відміну від потенційної обручки, виблискує на сонці своєю білосніжністю.

- Гаразд, піду я, - поспішно покидає місце злочину Марина, я ж не можу ступити ні кроку, ні навіть відвести погляд від чоловіка, бо він відкидає ту палицю в сторону, і направляється навпростець до мене...