Розділ 10

Рой

***

- І це все на що ти здатний, Навроцький? - Такими темпами я до сорока встигнути оглухнути, і на ювілей відразу ж піду купувати слуховий апарат, так сказати, подарунок за віком підбирати. - Відправити якогось бомжа і мене підставити перед подругою?

- Санич вам не зайшов? - Ось заради чого я слухаю цю істеричку - потріпати їй нерви, як вона мені, відігратися за зіпсовану молодість, котру я витратив на це "щастячко".

- Який ще Санич? 

Те, що я був молодим, дурним у свої вісімнадцять навіть підтверджує той факт, що в цієї жінки ні почуття гумору, ні іронії, вона все сприймає за чисту монету. Хоча панночка вже давним-давно виросла з періоду дозрівання.

- Ну, мій кент, без постійного місця проживання, з пропискою на місцевому вокзалі, головна зала, третій ряд, перше сидіння зліва.

Ледве стримуюся, щоб не заржати, уявляючи, як в голові Ганни мигає синій екран, сповіщаючи про необхідність термінового перезавантаження системи.

- А що саме вам з Ларискою не зайшло в Саничі? - Лариска це найкраща подруга моєї колишньої, і третя в нашому так званому "трійничку", на який я не завітав, відправивши від свого імені безхатька за приємну винагороду, яку він, я на сто відсотків впевнений вже витратив на приємний відпочинок в колі вільних від роботи та житла однодумців. - Пахви не побрив? Чи парфум надто різкий мій товариш підібрав?

- Навроцький! - Ооо, вже прямо оперна частина в прямому ефірі, октави такі, що досвідчені оперні співаки світового класу позаздрять. - Ти мене осоромив перед подругою! Я тобі повірила, а ти... ти...

- Покидьок, мерзота, негідник, давай на цьому поставимо три крапки та закінчимо. Це зрозуміло. Та не можу второпати - чому я осоромив тебе перед подругою? В Ларки такий варіант намалювався, такий мужчина прийшов на інтимне побачення, а вона носом крутить. Не в її положені харчами перебирати.

Анька та Лариса і справді найкращі подруги, і тут навіть гадати немає чого так сталося, адже обидві корисливі, обидві бачать в чоловікові тільки глибину його кишені, а запропонувати можуть... А що? А нічого, і з роками це "нічого" все менше та менше і тут вони максимально схожі між собою. Навіть цей момент з "трійничком". Я поставив умову колишній, що ми зможемо спробувати відновити стосунки, якщо вона згодиться на інтим втрьох. Вона, я та її найкраща подруга. Анька знала, що це Ларка, знала, що ми не коктейлі будемо пити в тій квартирі, і все одно її притягнула з собою. Я влаштував таку собі перевірку на наявність якихось меж у діях колишньої, вона ж знесла їх всіх до біса, згодившись підкласти подругу під чоловіка. А Лариса і не відмовилася. Тьху ти, лайно. 

- Чуєш ти...

- І тобі гарного дня, Ганно, - наостанок ще трішки її подразнивши справжнім іменем, свідомо ігноруючи Аннесу, завершую виклик. Жарти-жартами, а по своїй волі влазити в це лайно знову я не маю ні найменшого наміру.

Є ще одна причина по якій хочеш того, чи ні, але доводиться терпіти колишню і її намагання пробратися в моє ліжко і загалом в моє життя, і ця причина зараз знаходиться на кухні, готуючи вечерю.

- Неймовірно смачно пахне, - і тільки заради цієї малої я не хочу повністю викреслювати те, що сталося зі мною в минулому. Адже навіть в суцільному негативі існує хоча б трішки позитиву. В моєму випадку не так вже й трішки, оскільки доня виросла, я навіть не помітив, як стала такою дорослою. Такою самостійною. Такою нареченою, чорт побери, як би не хотілося це визнавати.

- Ще пару хвилин і будемо вечеряти, - і скоро ця дівчинка буде готувати своєму хлопцю, а потім і чоловіку, невдовзі й власним дітям. Моя маленька дівчинка так швидко виросла, що невдовзі в неї буде своя родина. - Тату, я хотіла тобі дещо сказати.

- Кажи, - і я залишуся один. Якщо у випадку з Ганною це тільки добре, що даний реп'ях відчепився від мене, то доньку я безмежно люблю, і буде прикро її відпускати у власне плавання. Прикро, але це неминуче.

- Я не поїду на розкопки від університету.

- Чому ні? - Якщо у випадку з колишньою я в якийсь момент відпустив ситуацію на самоплив, усвідомивши, що вже нічого не виправити та не скоригувати, то от малу я завжди чув і постійно дослухався. І в курсі того, як вона задоволено пищала, коли я дав їй гроші на цю поїздку. Як її очі сяяли в той день. Хоч і досі не розуміючи навіщо це їй здалося. Як і загалом універ, куди вона поступила.

- Я знаю, що тобі не подобається мій хлопець, - мені взагалі мало подобається той факт, що хоч якийсь хлопець вештається біля Олі, я не бажаю, щоб вона допустилася моїх помилок молодості, передчасно зробивши мене дідом, а цей Тимошка так тим більше не викликає ніякої довіри. - Але я вже доросла, тож сама можу ухвалювати рішення, з ким зустрічатися, а з ким ні. В мого коханого мама потрапила в лікарню і я не можу його кинути в такий важкий момент. Тим паче з моїх подруг нікого не буде в цій поїздці. Мені там буде скучно.

- А що з матір'ю твого... хлопця? - Гаразд, фраза про скучно на навчальній практиці звучить як маячна, гаразд з тим Тимошкою, але люди в лікарню лягають не по добрій волі, отже, трапилося щось кепське. Отже, як мінімум, варто поцікавитися, що саме змусило жінку звернутися до спеціалістів.

- Та нічого такого критичного, якийсь вірус, та він дуже сильно переймається за маму. Я маю його підтримати.

- Гаразд, - навіть на ім'я не називає Тимофійка, знає, яка у мене на цього хлопця алергія, тож не провокує. І я йду на поступки. Родина це зустрічка, а не дорога з однобічним рухом.

- Справді?

- Так, - донька повірити не може, що я так швидко пішов їй на зустріч, що не став сперечатися, що навчання куди важливіше, ніж хлопці та відносини загалом. І тут же слова колишньої виникають в голові, змушуючи задуматися - а чи не мала вона рацію? Чи не занадто я зациклився на вихованні малої, втративши себе самого?