Розділ 3

- А як же виглядає твій тато? - Ніби задля годиться запитую в Олі, а сама вдаю, що мене дуже сильно цікавить банан, і я не знаю з якого кінця... Тьху ти, з якого боку до нього підійти. І кусати. Ні в якому разі не смоктати, ні!

- Хочеш поглянути, як виглядає цей тиран? - Як на таку емоційну реакцію батька, подруга аж занадто щаслива. Щось я не поділяю її оптимізму. Можливо, тому, що це мої барабанні перетинки ледве не полопалися від його крику?

- Типу того, ну і цікаво, на кого ти більше схожа - на маму, чи на тата, - в школі я так не слабко складала вірші, і хоч зараз цим не займаюся, так сказати, виросла, пріоритети змінилися, але деякі навички залишилися. Ними й користуюся.

- Сотка інфа, що на маму, але ось і батько для порівняння.

Тиць пис... Краще б смоктала, банан, адже відкусила чималий шмат і тепер він став поперек горла, ні туди ні сюди, і я починаюся задихатися.

- Гей, ти чого? 

Замітка на майбутнє - ні при яких умовах не вставати з Олею в спаринг - приб'є. В подруги настільки гарно поставлений удар, що варто їй влупити по моїй спині, як банан тут же вилітає з мого рота, приземляючись на відстані чималого метра від нас.

- Краще? 

На що я тут же починаю активно махати головою, щоб не дай Боже не пропустити ще один аперкот, вистачить одного, я після нього оговтатися не можу, судомно хапаючи ротом повітря, вже втретє задихаючись за сьогодні. Так і до панічки не далеко.

- Це цілком звична реакція на мого батька, але ж не настільки захоплюватися його чоловічою красою, щоб помирати такою молодою, Ніколь.

Добре, хай буде так.

- В мене питання, - відновивши сяк-так дихання та позбавившись від банана від гріха якомога далі, переводжу тему в дещо інше, як мінімум, відхиляюся від обговорення зовнішності батька Олі, - як я відправлю йому фото твого зразкового відвідування лекцій? Я ж сумніваюся, що твого тата порадує нескінченна ватага пропусків.

- А ти кожного разу мене відмічала?

- Та не кожного, але сумніваюся, що та відвідуваність дасть привід твоєму батькові гордитися своєю донькою, - я робила все від себе залежне, прикривала подругу так і сяк, але кохання її затягнуло. І ім'я цієї трясовини ви вже знаєте.

- Журнал з тобою?

- Так, - ми після занять відразу пішли в тренажерку, тож навчання вперемішку зі спортом знаходиться в сумочці.

- А дай його сюди.

- Я чогось про тебе не знаю, - крім того, як виглядає твій батько, але вчасно прикушую язика, - і ти володієш магічними здібностями?

- Еге, тут навіть найпотужнішим чарівникам не впоратися, - скрушно хитає головою дівчина, споглядаючи той кошмар у журналі навпроти свого прізвища.

- Можливо, скористатися фотошопом? - Олю так жаль стає, що навіть йду на поступки в плані відмінної старости. Дружба куди важливіше, ніж ці статуси.

- Взагалі не варік, батько у мене не древній, за пару секунд помітить підставу.

- Ну, може, коректор? - Але це маячна, сама розумію, та варто ж якось підтримати?

- Ніколь, - "без коментарів" - читаю в її погляді, - а якщо... Зачекай тут, я скоро повернуся.

І чому вона туди помчала? Куди - я знаю, оскільки через якихось пару секунд подруга зникла в магазині. Невже ідея з коректором прийшлася по душі? Тобто фотошоп її батько помітить, а замальовану букву - ні? Він що, комп'ютерний геній, та водночас сліпий ідіот? 

Гаразд, то його справа, мені ж треба озиратися по сторонах, оскільки вже потемніло, а райончик тут, чесно кажучи, так собі. Як це зрозуміти, навіть в ньому не побувавши? А ви дайте мені відповідь на таке от запитання - а як часто ви бачите купу безхатьків, котрі поставили здоровезну бочку посеред вулиці й розвели в ній багаття, і кожен з них використовує цю бочку як пересувну сушку?

- Ну що, - я оглядалася по сторонах, тож не помітила, як зайшли зі спини, змусивши мене підплигнути на місці як вжалену, а моє серце облитися кров'ю, - ой, вибач, злякала? Пішли?

- Куди? - Ну, без коронного удару по моєму горбу, і то вже добре. А серце? Молоде, сподіваюся витримає ці випробування долі.

- Робити добрі справи.

І де її покупки? А журнал де?

"А те, що вона ціленаправлено чимчикує до цих безхатьків, то вже таке, дрібниці?"

- Оля...

Прискорююся поки не пізно, але... Пізно. Вже декілька з них помітили двох дівчат, котрі бажають заглянути до них на вогник.

- Мужики! - А тепер вже всі безхатьки наші. Ну, на даному районі так точно. - Грієтеся?

- Типу того...

- Ага...

- Приєднуйтеся...

І ось це, добивочка, так сказати:

- А що, маєте бажання нас зігріти, дівчатка?

Від останньої фрази я стопорюся, і дружба дружбою, але Оля сама провокує їх на таку відверту поведінку.

- Маю іншу, куди цікавішу пропозицію, - я і вся ця ватага, враховуючи найбільш нахабних, як по команді слідкує за діями Олі, а та, ніби ні в чому не бувало, відкриває сумочку та протягує щось завернуте в газетку. І з неї щось там виглядає. То не... - Це вам закусон.

Почувши рідне слово, один з безхатьків прямо вихоплює з рук подруги цю газетку і тут же її розвертає. 

Не сліпа - такий вердикт ставлю своєму зору. Не здалося. Я помітила хвіст. Окей, поправка - не сліпа, але й не ідеально зряча. Адже хвостів відразу чотири, а на газетці відповідно спочивають чотири здорових оселедці.

- О, нормас! - Лунає з натовпу, а після настає череда схвальних відгуків стосовно ініціативи Олі.

- Та це ще не все, тримайте основне, не соленою ж рибою зігріватися, еге, мужики?

 - Оооооо, - проноситься гучне, підтримуване кожним членом цієї компанії, а я застигаю на місці, не в силах рушити вперед, вклинитися між ними, забрати...

- А це на чорта ти завернула?

І тут знаходиться той, хто може спаскудити настрій своїм бурчанням. Правда  всім вже на нього плювати, хтось відкриває, хтось чарчини витягає, а хтось рибу рубає. Я ж відчуваю себе зайвою на цьому святі життя, бо тільки но в цей бак з вогнем полетів мій журнал, як не потрібна обгортка до пляхана...