Пролог

Оце так дебютувала! Ось це так акторка! Хоча ні, аторККа, відразу з двома "к", бо вух, вогінь, а не початок дорослої театральної кар'єри! Що там дають за найкращу роль? Золотого гусака? Качку? Запаковуйте все, я заберу всі нагороди.

Хоча, зачекайте, це ж певно нам варто познайомитися, перш ніж ви видасте мені золоту... О, малину! Точно! Згадала! Бо зараз я займаюся таким... Тут точно не малина, а скоріше полуничка, для дорослих, зі збитими вершками, на моїх губах, оскільки по-іншому не можу пояснити, чому цей чоловік так палко всотався в мої вуста і збирає ці солодощі, не пропускає ні міліметра. Жаднюга!

Так от, я - Ніколь, невеличкого зросту та загалом маленької комплектації дівчинка, яку мама бережно народила вісімнадцять років тому. До речі, тільки по секрету - того дня світ побачив мене іншою, не такою худенькою та граціозною, як може спостерігати наразі, адже виліз маленький пухлик, три шістсот вагою та сорок шість сантиметрів довжиною. Зате який симпатичний пухлик! Скільком людям надалі він приніс щастя. Починаючи від батьків, для яких я була довгоочікуваною дитиною, закінчуючи на даний момент цим чоловіком, котрий постійно відвертає мене на будь-що, лише б не на те, на що справді потрібно.

Отже, поки він збирає мед з моїх вуст, я продовжу. Як ви вже знаєте - я Ніколь і наразі я в якості акторки знаходжуся на сцені справжнього театру, перед справжньою сценою та відіграю справжні емоції, бо чого гріха таїти - мені по душі те, що наразі відбувається.

Сьогодні дев'ятнадцятий день народження моєї подруги - Олі, бабуся якої кожного року крім звичного подарунку у вигляді ляльки, велосипеда, чи набору косметики (дарунки, як ви зрозуміли, як і їх значення росли в унісон з Олею), влаштовувала театральні постанови для своєї улюбленої внученьки. Адже Тамара Олегівна заслужена акторка нашої країни, тож змалечку прищеплювала моїй подрузі любов до високого. Вийшло, чесно кажучи, так собі, бо попри те, що Оля неймовірна людина, шикарна подруга і взагалі люблю-люблю її, але з театром у неї не склалося. Гени не пустили коріння. Буває. Головне, щоб людиною хорошою була.

З розповідей Олі, з того, що вона запам'ятала вже у свідомому віці, то бабуся для неї влаштовувала міні й не зовсім міні відрізки з її улюблених мультфільмів, а оскільки Тамара Олегівна за багаторічну кар'єру обзавелася зв'язками, то це були виступи класних акторів у яскравих і реалістичних костюмах. А що може бути краще для дитини, як не побачити своїх улюблених персонажів наяву? Помацати їх? Потанцювати? Уявляєте? От давайте зараз, прикиньте так за пару секунд свого кумира, чи то улюбленого співака, будь-кого, хто викликає у вас емоції, і уявіть, що ви можете з цією людиною випити чашечку капучино, обговорюючи що вам заманеться. Уявили? Приємно? Тепер усвідомте реакцію дитини на таку подію. Це ж ВАУ!

Вертаємося в сьогоднішні дні, до нас на сцену, де поцілунок явно затягнувся, але гаразд, відіграємо по повній. Малина вся моя. І золота, і з міді також. Якщо що, здамо на металолом, купимо свій театр і будемо проводити кастинги головного героя. І ось цього точно покличемо на проби, і будемо пробувати, смакувати, просувати... Хто сказав, що пробитися до зірок через постіль це дурня? Зовсім ні. Спочатку він мені подарує зірочки. Від оргазму. Ну, а вже потім...

Оля росла і постанови мультфільмів змінювалися фільмами, і ви можете подумати, що це нісенітниця, що це не цікаво для дівчини дев'ятнадцяти років, їй мужика подавай, гормони ним закривай та на тому баста, але... Все це в подруги є, можете не хвилюватися, а от для Тамари Олегівни це останнє день народження її внучки. Останній спектакль. Оскільки жити їй залишилося всього пару місяців... В неї рак. Крові. На жаль, врятувати її життя вже не вийде. І навіть сьогодні, в цей день бабуся подруги залишилася вдома, не прийшла на виставу, хоч попередні вісімнадцять разів кожного разу була присутня. Тамара Олегівна "не бажає лякати молодь своїм зовнішнім виглядом. Ходячим трупом". Її слова, дослівно. Та попри захворювання, попри страждання та біль вона зібралася з силами, щоб "поставити на колеса" свою лебедину пісню...

Поцілунок закінчується, наші вуста нарешті розриваються, вириваючи з мене розчарований схлип, котрий я сподіваюся не почув мій партнер і тут же зала розгортається шаленими оваціями, підіймаючись на ноги, явно високо оцінюючи нашу акторську гру.

Поглядом вишукую іменинницю, і помічаю, що на її очах сльози. Я знаю, що ці сльози означають. Дуже добре знаю. Останній танок Тамари Олегівни вийшов неперевершеним, який буде важко повторити, та і вже ніхто не повторить, бо вже нікому буде вийти на паркет...

- Щиро дякуємо від всього нашого колективу за ваше визнання, а особливу увагу хотів би приділити Тамарі Олегівні, - на правах головного героя цей чоловік відчитується за нас всіх, взявши в руки мікрофон, а я замість того, щоб дивитися на публіку, постійно на нього кошуся, перебираючи в голові варіанти, як можна продовжити нашу виставу. За кулісами. Вдвох. Бажано, в закритому приміщенні. - Мамо, ти завжди мріяла про те, щоб я спробував себе в ролі актора. Хоча б спробував, ти ніколи не напосідала на тому, що я маю неодмінно це зробити. Та спочатку мій гидкий підлітковий характер, потім доросле життя, робота... Загалом, так і не вийшло. Але!

Здається, одним з найголовніших правил, якщо не найголовнішим являється не повертатися ні філейною частиною, ні навіть боком до публіки, оскільки таким чином актор демонструє свою зневагу до глядача. Та зараз, нехай вибачить мені народ, я в шоку. І ні капельки його не відіграю, це реальні емоції на слова цього чоловіка. Він сказав "мамо"? Мені не почулося? Це не галюцинації після цього поцілункового оргазму?

Переводжу погляд на Олю і прекрасно бачу, що ми з нею наразі на одній хвилі. Сльози на обличчі подруги висохли, натомість її очі в цю мить нагадують здоровезні більярдні кулі.

- Мамо, - чоловік повертається до камери, яка фільмувала всю цю виставу, щоб потім вже показати головній режисерці, - твоя мрія збулася. Твій син у великому театрі. Рідна, як оціниш мій дебют?

Всі милуються цією сценою. Хтось, хто старший, шмигає носом, хтось, хто молодше, і хто дівчата - закохано дивляться на цього чоловіка, і впевнена - нікого цей момент не залишив байдужим. Чурбани загалом не ходять в театр, а сьогодні тут зібралися друзі та рідні іменинниці, тож рівнодушні - відсутні.

- Тато? - І тільки здивований голос самої Олі розсікає стрілою цю тишу, потрапляючи у моє серце, котре тут же починає кровоточити, оскільки якщо це батько Олі, то...

- Не впізнала, доню? - Чоловік розпливається в широкій білосніжній посмішці, яку я вже десь бачила... Точно бачила! Тоді щось не сходиться. Не може цей чоловік бути батьком подруги. - Що ще раз підтверджує, яка твоя бабуся золота людина. Якими професіоналами своєї справи себе оточила.

А після... Виявляється, він не брюнет, і волосся в нього не довге, а це все перука...

- Лінзи, трішки фарби на писок, і татко вже не татко, еге ж, моя маленька, але вже така доросла дівчинка?

Я не можу дивитися в бік батька Олі. Таке враження, що якщо переведу туди погляд, то згорю від сорому прямо тут, прямо зараз, в цю ж секунду.

- З днем народження, моя люба, - чоловік спускається зі сцени, і крокує до доньки, а я ховаю погляд куди тільки можна, лише б не дивитися навіть приблизно в ту сторону.

І мізками ж розумію, що на мені теж перука, також лінзи, котрі кардинально змінюють колір моїх очей, нафарбована я добряче. Та варто тільки подумати, що він розвернеться до мене, погляне, згадає і...

- Дякую..., - на щастя, чоловік не помічає нікого, крім своєї доньки, та от Оля ціленаправлено дивиться саме на мене, вона то розуміє, що трапилося пару хвилин тому, в кого її батько впивався пристрасним поцілунком. Кого, по якомусь дурному збігу обставин, вона виходить поклала під батька...

Вдаю, що обводжу публіку поглядом, повертаюся до інших акторів вистави, ніби дякуючи їм за класну співпрацю, коротко кажучи, займаюся всім чим завгодно, лише б не дивитися у вічі подруги, ніяким чином не видати, що наразі твориться у моїй голові... А там таке... Точніше такий. Котрий пестив мої інтимні місця. Хто врізався в мої вуста куди емоційнішим та відвертішим поцілунком, ніж на цій сцені. Хто забрав мою невинність. І хто... її батько...