20. Велике розчарування

Вже опинившись у своїй кімнаті, дістала телефон і набрала Орисю.

  — Як ви довго! — вигукнула вона. — Тато буває таким занудним!

 — Зараз я зайду, — сказала я. — Ти ще не все з’їла?

 — Ні, я багато всього взяла, заходь. — засміялася вона. 

Я була рада, що настрій подруги поліпшився.

 — Вже біжу!

***

Ми сиділи на Орисиному ліжку по-турецьки і вечеряли. Передбачлива подруга замкнула двері, щоб нам ніхто не завадив.

 — Як у тебе справи з Артемом? — запитала я, запиваючи бутерброд “Кока-колою”.

Очі Орисі засяяли:

 — Чудово! В мене ще ніколи так від хлопця не пурхали метелики  в животі. І у нас це взаємно!

 — Дуже рада за тебе, — я обняла її. — Вибач, будь ласка, що я занадто вжилася в роль няні. Мабуть, тобі було неприємно, коли я почала робити тобі зауваження..

 — Трохи, — вона кивнула. — Все ж, це наша сім’я… Думаю, тобі так само було б некомфортно, якби я заходилася аналізувати твої стосунки з матір’ю…

Я подумала, що мене б це точно не зачепило. Але я це я, мабуть, у мене були інші тригери. Я не хотіла більше сваритися з Орисею і заради цього була готова прикусити язика. Про всі педагогічні питання буду говорити напряму з Довженком, а з Орисею будемо й далі теревенити про хлопців і вечірки. 

 — А про що з тобою так довго тато розмовляв? — вона трохи стривожено поглянула на мене. — Сподіваюся, він нічого не запідозрив?

 — Та ніби ні,  розповіла йому про двоюрідну сестричку, — я махнула рукою. — Здається, все обійшлося. Треба буде ще поїздити з малим до психолога. Ото ми це питання в основному й обговорювали…

 — Ну, може, психолог справді щось зробить, щоб Бодьо не був таким нестерпним… Я така рада, що мене вже не змушують сидіти з ним! Бо тоді я б не змогла втілити в життя те, що збираюся зробити сьогодні!

 — А що ти збираєшся робити? — не зрозуміла я. 

 — Сьогодні п’ятниця, а отже тато поїде до своєї коханки… То я дочекаюся, поки він вирушить з дому, подзвоню Артему, він приїде і забере мене. Я заночую в нього. Класно, правда?

Вона аж сяяла від захвату. 

 — Так, справді класно, — широко усміхнулася я. — А що, в твого батька є коханка?

Старалася говорити невимушеним тоном, хоча серце чомусь забило на сполох.

 — Ну так, а що, він не  старий ще чоловік. Мілана змилася у Францію, то що, йому йти в монастир? Я цілком підтримую його бажання мати особисте життя, тим паче він більше не приводить своїх жінок до нашого будинку. Зустрічається на їхній території, і я за це йому вдячна…

Вона зіскочила з ліжка і підбігла до вікна, відсунула занавіску. 

 — Все, поїхав! — сказала задоволено. 

Я сиділа як у воду опущена. Сама не знаю, чому ця новина про коханку справила на мене таке гнітюче враження. 

Але Орися, на щастя, так була захоплена майбутнім побаченням зі своїм Артемом, що не зауважила нічого незвичайного в моїй поведінці. 

Коли вона набрала його номер і почала вуркотіти якісь милі нісенітниці, я тихо вийшла з її кімнати і рушила до себе. По дорозі зазирнула у спальню Богданчика — він мирно спав, нічник під зеленим абажуром робив кімнату схожою на казковий ліс. 

Я обережно причинила двері і пішла до себе. Якраз мала цікаву книгу, в компанії якої і збиралася провести наступні кілька годин, поки не засну…